ЦИКЛ
ПРЕЗЕНТАЦІЙ «УРОКИ ЛІДЕРІВ» про найвідоміших теоретиків і практиків бізнесу, які збудували себе і змінили світ
Епатажний хіппі-міліардер
«Я жодного разу не починав бізнес з метою зробити гроші, але зауважив, що, якщо справа приносить мені радість, гроші приходять.» Річард Бренсон
Річард Бренсон (англ. Richard Branson, *18 липня 1950, Лондон, Англія) — четверта найбагатша людина Об'єднаного Королівства, англійський підприємець, засновник корпорації Virgin Group, яка включає в себе десятки різних філій: магазини з продажу музичних дисків, авіа- і залізничні компанії, радіостанцію та видавництво. Річард Чарльз Ніколас Бренсон народився у містечку Blackheath недалеко від Лондона в сім'ї англійського аристократа. Вихованням Річарда займалася його мати домогосподиня Івет Бренсон (в дівоцтві Фліндт), жінка розумна і вольова. Час від часу мати влаштовувала юному Річарду тести на виживання: він повинен був піти туди, не знаю куди, і принести те, не знаю що, – як правило, це йому вдавалося. Місіс Бренсон була впевнена, що в один прекрасний день її син стане прем'єр-міністром, і робила все, щоб він не схибив, коли доведеться дертися вгору. Чим тільки не займався Бренсон: звукозаписом, авіа- та залізничними перевезеннями, мобільним зв»язком, медициною, торгував книгами, машинами і навіть весільними платтями, випускав колу і горілку, спонсорував команду Формули-1 і, нарешті, він першим у світі взявся освоювати сферу космічного туризму - побудував перший комерційний космопорт. Ім’я Річарда Бренсона стало уособленням успіху у діловій сфері. У портфелі Virgin Group — біля 400 компаній із загальним річним доходом $21 млрд., але розширення бізнесу триває. Крім того, він ще й філантроп з найширшим полем діяльності — тут і захист довкілля, і права людини, і нові паливні технології, і ідея соціальної відповідальності бізнесу... І ще, його знають як спортсмена-екстремала, що плаває разом з китами і акулами, та прагне побити світові рекорди швидкості. У жовтні 2007 р. Річрда Бренсона включили до британського рейтингу "100 геніїв сучасності", складеного консалтинговою компанією Creators Synectics. На формування рейтингу впливали: роль у зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів. На особисте життя в Річарда не залишалося ні сил, ні часу - і воно затріщало по швах. Шлюб із першою дружиною, Кристен Томассі, протривав у мільярдера недовго. Річард Бренсон жив не стільки із дружиною, скільки з телефоном: той дзвонив у будь-яку годину дня й ночі, і щасливий власник “Невинності”, покинувши газету, обід або секс, починав займатися бізнесом. «Набагато складніше бути власником малої фірми, що робить перші кроки, ніж володіти 400 компаніями, у котрих працюють тисячі людей. Будувати бізнес з нуля означає працювати цілодобово, сім днів на тиждень. І тоді твоє сімейне життя розвалюється вщент... Це скажено важка праця, коли думаєш лише про те, як вижити.» Спочатку Кристен обурювалася, а потім пішла до іншого. Бренсон довго ганявся за нею, та Кристен не повернулася. Річарду довелося із цим змиритися, і вони залишилися друзями. Джоан, друга дружина Бренсона, так і не звикла до авантюр чоловіка. Кілька років назад Річард переплив Атлантику на моторному човні. Катер пішов на дно, а йому дивом вдалося врятуватися. Джоан щоразу не знаходить собі місця від занепокоєння. Те, що він постійно перевіряє себе й випробовує долю, не дає їй спокійно спати - навіщо ризикувати, адже в них усе так добре?! Їхній первісток прожив усього чотири дні, а дочка народилася веселою, допитливою й здоровішою. Вона виросла, у неї з'явився брат. Більш за все на світі вони люблять ганяти в татовому “ Рейндж-Ровері” по маминих газонах. Бренсон володіє островом Некер (Necker Island) площею 300000 м² (74 акра) в складі Британських Віргінських островів. Він також володіє нерухомістю на Карибському острові держави Антигуа і Барбуда. Бренсон є автором автобіографічної книги «Втрачаючи невинність: Автобіографія» (англ. Losing My Virginity: The Autobiography), що стала міжнародним бестселером, а також книги «Оголений бізнес» (англ. Business Stripped Bare), котра відкриває закулісні таємниці деяких із його найризикованіших і найсміливіших бізнес-рішень. Обидві книги опубліковані Virgin Books. "Правила життя" від Річарда Бренсона – це "К черту все! Берись и делай". Книга Бренсона - маніфест життя, дії, ризику. Кредо її автора - брати від життя все. Це означає не боятися робити те, що хочеш. А ще достатньо в тебе знань, досвіду чи освіти – це неважливо. Життя коротке, щоб витрачати його на речі, які не приносять задоволення. Якщо є голова на плечах і достатньо запалу в серці, будь-яка ціль буде під силу. Якщо щось подобається - роби. Не подобається - кидай не роздумуючи. "К черту все! Берись и делай-2" несе великий заряд оптимізму, мудрості і віри в можливості кожної людини. (Фонд Бібліотеки ЛІМу) Джерело: http://www.management.com.ua, http://mercury.kiev.ua/istorija-uspihu-richard-brenson/ та інші.
Творець Піраміди, на
якій тримається світ.
Абрахам Маслоу (Abraham
Maslow) -
видатний американський психолог, засновник гуманістичної психології, народився
в 1908 році в Нью-Йорку в районі Брукліна в єврейській родині. Абрахам був
найстаршим із семи дітей Самуїла Маслоу і Рози Шиловської. Батько приїхав до
Сполучених Штатів, будучи зовсім молодою людиною і зайнявся виготовленням бочок
для продажу, що згодом переросло в сімейний бізнес. Стосунки Маслоу зі своїми
батьками, єврейськими імігрантами з Києва, були напруженими. У юності Абрахам
був надзвичайно сором'язливим і дуже нервовим. Нещасний і самотній хлопчик був
настільки переконаний у своїй невродливості, що сідав у порожні вагони метро, щоб
на нього не дивилися.
Середню освіту здобув у безкоштовних
нью-йоркських школах. За порадою батька, поступив в юридичний коледж, однак
втративши інтерес до навчання, він навіть не закінчив першого курсу.
У віці 20 років він одружився на своїй кузині.
Одруження і захоплення психологією стали новим поворотом у житті Маслоу.
На першому курсі коледжу Маслоу відкрив для себе світ
музики і драматичного мистецтва. Любов до музики і театру він проніс через все
життя. Маслоу перевівся в Вісконсінський університет, його інтерес зосередився
на психології. Він був захоплений ідеєю Дж.Б.Уотсона (JB Watson) -
біхевіоризмом, як методом потужного знаряддя впливу на людське життя. У 1930
році Маслоу отримав ступінь бакалавра, а в 1934 році, у віці 26 років, отримав
ступінь доктора.
Після отримання наукового ступеня Маслоу повернувся до
Нью-Йорку для роботи з Едвардом Торндайком, відомим психологом Колумбійського
університету.
Через півтора року Маслоу отримав місце викладача в
Бруклінському коледжі, де і пропрацював 14 років. Маслоу довелося працювати з
багатьма психотерапевтами, включаючи Альфреда Адлера, Еріка Фромма і Карен
Хорні. Більше за всіх на нього вплинули Макс Вертхаймер, один з творців
гештальт-психології, і Рут Бенедикт, чудовий фахівець з культурної
антропології.
У період Другої світової війни Маслоу зрозумів, що
психологія може внести лише незначний внесок у зменшення міжнародного
конфлікту. У цей час Маслоу став займатися замість експериментальної психології
соціальною та персональною.
Під час тривалої хвороби Маслоу крім своєї
професійної роботи займався сімейним бізнесом з виробництва бочок. Інтерес до
бізнесу і прикладної психології привів його врешті-решт до створення роботи
Eupsychian Management («Еупсихічний менеджмент» (індустріальна психологія),
1965), в якій були зібрані думки і статті, пов'язані з менеджментом та
промисловою психологією. Він писав цю роботу, перебуваючи на невеликому
електронному заводі в Дель Маре, в Каліфорнії, куди його запросили як фахівця.
З 1951 року по 1968 рік Маслоу завідував кафедрою
першого психологічного факультету знов відкритого Університету Брандеса і своєю
діяльністю сприяв розвитку цього закладу
Протягом всієї кар'єри Маслоу його новаторські роботи
майже завжди відхилялися як ненаукові та невідповідні основному напрямку в
психології. Але поступово його роботи отримали вищу оцінку. У 1967 році Маслоу
був обраний президентом Американської психологічної асоціації, що дуже
здивувало самого Маслоу. На цій посаді він пробув один рік.
У січні 1969 року Маслоу пішов з Університету
Брандеса, членство в науковому товаристві давало йому можливість повністю
зайнятися науковими працями. У червні 1970-го, у віці 62 років, Маслоу помер
від серцевого нападу.
Широко відома, іноді приписувана Маслоу так звана
«Піраміда Маслоу» — діаграма, що ієрархічно представляє людські потреби. Проте
в жодній з його публікацій такої схеми немає, навпаки, він вважав, що ієрархія
потреб не є фіксованою і найбільшою мірою залежить від індивідуальних
особливостей кожної людини. «Піраміда потреб» введена, ймовірно, для спрощеного
викладу ідеї ієрархії потреб, зустрічається вперше в німецькомовній літературі
1970-х років, наприклад, у першому виданні підручника У. Стоппа (1975 рік).
Ієрархія
людських потреб за А.Маслоу:
1.
Фізіологічні
2.
Безпека
3.
Любов / Належність до чого-небудь
4.
Повага
5.
Пізнання
6.
Естетичні
7.
Самоактуалізація
Причому останні три рівні: «пізнання», «естетичні» та
«самоактуалізація» в загальному випадку називають «Потребою в самовираженні» (Потреба
в особистісному зростанні)
Діаграма Маслоу показує, в якому порядку людина в
середньому задовольняє свої потреби. Хоча статистично діаграма вірна, бувають
випадки, коли, наприклад, потреба у визнанні для людини важливіша, за потреби в
любові.
Маслоу вважав, що всі самоактуалізовані люди мають
загальні характерні риси:
- Самоповагу
і повагу до інших;
- Доброзичливість
і терпимість;
- Інтерес
до навколишнього світу;
- Прагнення
розібратися в собі;
- інші.
Теорія потреб знайшла широке застосування в
економіці, займаючи важливе місце в побудові теорій мотивації і поведінки
споживачів. Хоча сам Маслоу не вважав цю теорію універсальною. Його ідеєю було
показати не мотивацію в її організаційному плані, а зміст етичної психології та
її зв’язок між універсальністю високих
людських прагнень і цінностей та пануванням їх протилежностей в побуті. В
певному розумінні ідеї вченого стали жертвами успіху!
MARS,
АБО
БАТЬКО
І
СИН
«Гроші – це тільки ідея. Якщо ви хочете мати багато грошей,
просто
змініть
своє
мислення». Кійосакі
Роберт
Френк
Клеренс Марс - американський
підприємець,
бізнес-магнат,
засновник
компанії
з
виробництва
солодощів
-
Mars
Incorporated.
Mars
— це одна
з
найзагадковіших
компаній на
американському
бізнес-олімпі,
хоча
її
прибутки
обчислюються
мільярдами
доларів,
а
продуктовий
портфель
містить
більше
10
відомих
брендів у
трьох
галузях:
кондитерська,
корми
для
тварин,
рис.
Усі
ми
знаємо
такі
бренди,
як
Milky
Way,
M&M,
Twix,
Skittles,
Snickers,
Dove
Chocolate,
Bounty,
Whiskas,
Chappy,
Pedigree,
Royal
Canin,
Uncle
Ben’s.
Навколо кожного
з
них можна
було
б
побудувати
окремий
бізнес.
Ключові
ролі
в
сьогоднішньому
Mars,
як
і
раніше,
грають
члени
відомої
сім’ї - сьогодні
компанія
належить
вже
третьому
поколінню, а саме -
онукам
Френка
Жаклін,
Форресту-молодшому
і
Джону.
При
цьому
від
безпосереднього
управління
компанією
вони
відійшли.
Генеральним
директором
Mars є
найманий
керівник
Пол
Майклс.
Mars завжди була закритою
компанією.
Її
засновники
ніколи
не
прагнули
до
особистої
популярності,
та
до
того,
щоб
красуватися
на
обкладинці
Forbes
(утім,
це
не
заважає
їм
входити
в
сотню
найбагатших
людей
США
за
версією
цього
ж журналу).
Історія
Mars
почалася
в
ХІХ ст.
Майбутній
засновник
шоколадного
гіганта
Френк Клеренс Марс (1883 — 1934) народився в Ньюпорті, штат Мінессота.
Сім'я, в якій він виріс, була досить бідна. У дитинстві у Франкліна виявили
страшну недугу - поліомієліт. Хлопчик не міг рухатися без милиць. І тому не
відвідував школу. Та невідомо, як склалося б життя Франкліна, якби не хвороба.
Йому доводилося допомагати мамі на кухні, яка робила солодощі на дому, а потім
продавала їх. Вже в дитинстві Франклін вирішив, що буде займатися цим завжди. В
19 років, він відкрив власну торгівлю солодощами. Поступово
Френк
піднімався
по
службі,
і
в
результаті
заробляв
досить
пристойні
гроші.
Ні,
він,
звичайно,
не
був
багатим,
але
мав
власний
будинок
і
одружився
з
дівчиною
на
ім’я Етель, яка стала згодом його головним
партнером
по
бізнесу.
В 28 років Френк залишив
роботу
і
вирішив
розпочати
власну
справу.
Разом
з
дружиною
вони
стали
торгувати
солодощами,
відкривши
кондитерський
магазин
в
своєму
будинку.
Вся
торгівля
йшла
через
вікно
кухні.
Продажі
почали
швидко
зростати
і
подружжя
заснувало
компанію
під
назвою
Mar-O-Bar. Мрія Френка про власний
бізнес,
який
би
дозволив
йому
раз
і
назавжди
забути
про
найману
роботу,
почала
здійснюватися.
Основним
асортиментом
кондитерської
сім’ї Марс були
цукерки
з
різноманітними
начинками.
Ідея,
що
змінила
все
життя
Френка,
прийшла
до
нього
абсолютно
випадково.
Одного
разу
він
йшов
разом
з
сином
в
магазин.
Форрест
(так
звали
сина)
попросив
батька
купити
йому
шоколад.
А
в
той
час
шоколад
продавався
лише
шматками
на
вагу.
Звичайно,
це
було
не
дуже
зручно.
Саме
в
той
момент
Френк
подумав,
а
чому
б
не
почати
продавати
невеликі
скибочки
шоколаду,
загорнуті
в
фольгу?
Після
розмови
з
дружиною
він
дійшов
до
висновку,
що
варто
спробувати.
Батончик
Milky
Way
став
хітом
за
декілька
днів, а далі - визнаним
лідером
на
ринку.
В 20-і роки в Mars з’явилася
своя
фабрика
в
передмісті
Чикаго.
Почав
зростати
штат
компанії.
Все
це
вилилося
в
появу
нових
продуктів,
серед
яких
був
і
легендарний
шоколадний
батончик
Snickers, який
досі
є
одним
з
флагманів
продуктової
лінії
Mars.
Тим часом Форрест
Марс закінчує
Єльский
університет.
Отримавши
прекрасну
освіту,
він
збирався
увійти
до
світу
бізнесу.
Форрест
вирушив
до
Англії,
де
зайнявся
своїм
власним
бізнесом,
не
пов’язаним з компанією
Mars. Стартував
Форрест
на
гроші
батька,
маючи ексклюзивне
право
на
виробництво
батончика
Milky
Way
за
межами
Америки.
Форрест
придбав
приміщення
під
фабрику
в
місті
Слоу.
Саме
на
цій
фабриці
згодом
з’явиться
ще
один
легендарний
батончик,
що
анітрохи
не
поступається
за
популярністю
Snickers,
-
Форрест
назве
його
Mars.
Варто
відмітити,
що
перші
кроки
у
виробництві
шоколадних
батончиків
давалися
Форресту
нелегко.
На відміну
від
батька
Форрест
не
був
прихильником
лише
кондитерських
виробів.
Немає
нічого
дивного
в
тому,
що
саме
з
його
легкої
руки
в
асортименті
компанії
з’явилися
корми
для
тварин,
такі
як
Whiskas,
Pedigree
та
Royal
Canin. Дуже шкода, що Марс-старший
вже
не
побачив
цей
успіх
сина,
оскільки
помер
в
1934
році.
Якщо батько Форреста
придумав
знамениту
шоколадку
Milky
Way,
то
синові
належать
не
менш
відомі
цукерки
M&M.
Ідея
прийшла
до
Форреста
в
той
момент,
коли
він
приїхав
в
Іспанію,
щоб
вирішити
деякі
проблеми,
пов’язані з його бізнесом.
Там
він
і
побачив
цукерки,
що
стали
праобразом
M&M.
Проблемою
більшості
шоколадок
того
часу
було
те,
що
вони
швидко
танули
в
руках.
Цю
проблему
й
вирішив
Форрест
Марс
за
допомогою
спеціальної
захисної
оболонки,
якою
покривалися
всі
цукерки
M&M.
При
цьому
його
успіх
був
настільки
великий,
що
Марс-молодший
прийняв
рішення
змінити
назву
компанії
на
M&M
Ltd.
Наступним
важливим
кроком
для
Марса
стала
купівля
компанії
Uncle
Ben’s.
Це
був
ще
один
важливий
хід
в
плані
диверсифікації. На той час Uncle Ben’s був одним з лідерів
на
ринку
рису
швидкого
приготування.
Маючи
такий
сильний
асортимент
товарів,
Форрест
став
частіше
навідуватися
в
Америку.
А
в
1964
р.
він
об’єднав
свою
компанію
з
компанією
батька.
З’явилася
компанія
M&M/Mars,
яка
вже
тоді
вражала
своєю
потужністю
та
кількістю
успішних
брендів
на
ринку
продуктів.
Це було дійсно знаменна
подія
для
всієї
Америки.
Дуже
шкода,
що
Форрест
пішов
на
такий
крок
так
пізно.
Річ
у
тому,
що
на
початку
30-х
років
батько
дуже
хотів,
щоб
молодий
Марс
повернувся
в
компанію,
але
той
відмовився.
Це
було
дуже
образливо
для
Френка,
оскільки,
помираючи,
він
не
помирився
з
сином.
Форрест
повернувся
і
повів
компанію
новим
курсом
до
нових
висот.
Ось деякі
революційні
кроки,
які
зробила
компанія
Mars
щодо своїх
співробітників:
По-перше,
в
Mars
був
присутнім
дуже
суворий
контроль
за
якістю
продукції.
Звичайно,
він
ще
не
був
поставлений
настільки
добре,
як
у
японців,
але
за
якістю
в
Mars стежили.
При
цьому
Форрест
міг
відкрито
критикувати
своїх
співробітників.
Але він
їх
і цінував.
Форрест
прекрасно
розумів,
що
доля
його
компанії
залежить
від
них,
і
намагався
організувати
їм
найкращі
умови
праці.
По-друге,
в
Mars
відмовилися
від
особистих
кабінетів
і
яких-небудь
перегородок,
які
відділяли
співробітників
один
від
одного.
Це
було
зроблено
спеціально,
щоб
співробітники
могли
відчути
себе
командою.
Крім
того,
цей
хід
дозволяв
кожному
набагато
швидше
донести
інформацію
до
іншої
людини,
у
тому
числі
й
до
керівника.
По-третє,
в
компанії
з’явився свій центр навчання
співробітників -
це було
дійсно
революційним
нововведенням у середині
ХХст.
Mars
була
першою
компанією,
яка
створила
автомати
для
видачі
напоїв,
які
могли
приймати
паперові
гроші.
Це
ще
один
напрям
діяльності
компанії,
про
який
мало
хто
знає.
Втім,
це
не
заважає
автоматам
приносити
солідний
прибуток
у скарбничку
Mars.
Сьогодні
бренд
намагається
відповідати
сучасним
віянням,
і
докладає
всіх
зусиль
для
того,
щоб
використовувати
високі
технології
в
своєму
просуванні,
а
одночасно
зробити
свою
продукцію
кориснішою
для
здоров’я. Джерело: www.robota.lutsk.ua, www.people.su, ru.wikipedia.org Він навчив світ вимірювати ефективність реклами
"Формальна освіта допоможе вам вижити.
Самоосвіта приведе вас до успіху." Джім Рон
Творча доля Д.Старча унікальна, на його очах відбувалося становлення досліджень ринку, а сам він був визнаний класиком вивчення реклами, оскільки брав участь у доведенні маркетингу до рівня академічної дисципліни. Його науково-дослідна, консультаційна і викладацька діяльність продовжувалась три чверті століття. Даніель Старч (Daniel Starch, 1883–1979) - один з перших дослідників в області маркетингу, народився в Вісконсіне. Старч сам безпосередньо Саме він відкрив другий курс з реклами, у своєму місті в міському університеті. Сім’я Старча приїхала в Америку у штат Вісконсіне з Богемії; (батько працював фермером). Свою початкову освіту Даніель отримав у маленькій сільській школі, де була всього одна класна кімната. А вже в 19 років - два ступені бакалавра: з математики і психології. У захопленні від нової науки — експериментальної психології — Старч поступає в Університет Айови і через рік стає магістром з психології і педагогіки. Доктором з психології він став у 23 р., провівши психофізіологічне дослідження з локалізації джерел звуку. Лише через 20 років університет знову присвоїв ступінь доктора 23-річному студенту. Кар'єру Старч почав з викладання психології - читав курс психології реклами в Університеті Вісконсіна. Далі - 6-річне професорство в Гарварді. Викладаючи в Гарварді, він відкриває фірму «Daniel Starch & Staff», яка займалася і аналізом реклами в пресі, і успішно проводила дослідження — вивчала поведінку радіо-аудиторії та сприйняття радіо-реклами. Спочатку була надрукована книжка Старча з психології реклами, пізніше він написав класичну працю «Principles of dvertising» («Принципи реклами»). Старча відразу було визнано одним з лідерів нової наукової дисципліни, а книжка безліч разів перевидавалася. У ній сформульовані важливі принципи і методи вибіркового вивчення читацької аудиторії. Старч так пояснював свій метод: «Я придумав і використав метод, який дозволяє визначити, хто читає даний журнал чи газету і в якому об’ємі, а також чи бачила і читала дана людина рекламу в конкретному номері. Я назвав це методом пізнання, так як визначалось, хто і скільки рекламних матеріалів з конкретного номеру журналу чи газети розпізнавав, оскільки раніше читав цей номер». Старч регулярно писав статті для енциклопедії «Британіка», таким чином його погляди на вивчення реклами трактувались як «еталон». Даніелю Старчу вдалось запропонувати простий індикатор ефективності реклами, і цей результат народив нові терміни в маркетингу: to starch означає «виміряти ефективність реклами», starch scores — «показники ефективності реклами». Старч також першим провів повноцінне дослідження розміру радіо-аудиторії. Дані отримані при проведенні національного перепису в 1930 р. розійшлися з його оцінкою на 4%. Двома роками пізніше відкрив "Starch Readership Service", яка забезпечувала рекламістів більш необхідними відомостями про те, як читачі реагують на їх оголошення. Ця фірма працює і донині! Основним завданням фірми є випуск "Starch Advertising Rating Report", який у більшості випадків лягає в основу розрахунків ефективності друкованої реклами. Цей звіт оцінює відгуки на більш ніж 30000 рекламних повідомлень, розміщених у 1000 різних ділових, споживчих та сільськогосподарських журналах та газетах протягом року. Приблизно 240000 чоловік, що представляють різні групи населення, беруть участь в дослідженні, метою якого є виявлення кількості читачів, які відгукнулися на розміщення реклами в певному випуску, змогли згадати, що вони прочитали про товар і рекламодавця, а також скільки з них прочитали половину або більше надрукованого матеріалу в рекламі. Даніель Старч був неодноразово нагороджений за свій внесок у маркетингові дослідження, був обраний до Marketing Hall of Fame American Marketing Association (1951 р.). У той же рік Старч був представлений до нагороди Паул Д. Конверсі за внесок у розвиток освіти в сфері маркетингу. Джерела: аdvertology.ru, marketing.spb.ru, sheregi.ru
Єдина
російська бізнес-леді Наявність сильного боса + можливість постійно вчитися = сприятлива ситуація для розвитку кар'єри
Голова компанії «Базовий елемент» Гульжан
Молдажанова (народилася 11 червня 1966 р., Алма-Ата) — єдина російська бізнес-леді, яка
увійшла до рейтингу найвпливовіших
жінок світового бізнесу Fortune 50. Саме вона зайняла крісло
гендиректора «БазЕла», ставши єдиною
жінкою в країні, яка очолює велику фінансово-промислову групу. Зараз під
її керівництвом перебувають усі активи Олега Дерипаски вартістю близько $14
млрд.
Закінчивши з
відзнакою фізичний факультет Казахського державного університету, працювала в
МДУ ім. М.В.Ломоносова, де захистила кандидатську дисертацію. Гульжан розпочала
свою кар’єру рядовим секретарем в Олега Дерипаски з окладом $200. Вистачило
двох тижнів, щоб Дерипаска оцінив тямущу працівницю і відправив Гульжан на
курси до Фінансової академії. Уся трудова діяльність Молдажанової пов’язана з
бізнесом Дерипаски — «Сибірський алюміній», «Російський Алюміній» і, нарешті,
управління величезними активами «Базового Елементу».
Гульжан здобула ступінь MBA у школі бізнесу при університеті
Антверпена. У алюмінієву промисловість Молдажанова прийшла у 1995 р.,
зросла від помічника фінансового директора до вищих керівних посад «Сіба»
(зараз «БазЕл»), зокрема, була комерційним директором, директором з продажів і
маркетингу, директором зі стратегії та корпоративного розвитку «Русала».
Працювала керуючим директором компанії, першим заступником гендиректора,
гендиректором «Базового елемента».
Де-юре перший номер
в ієрархії компанії, насправді, вона грає другу скрипку, оскільки всі
стратегічні рішення приймає Олег Дерипаска. «Можливо, наявність сильного боса зверху заважає, коли перебуваєш на
тому самому рівні компетенції. Але коли є можливість постійно вчитися, це дуже
сприятлива ситуація. Є тиск чи нема — питання поведінки конкретної людини.
Мені з моїм керівником працювати комфортно. Я знаю, що до моєї думки прислухаються»,
— розповідає Гульжан Молдажанова.
Наприкінці минулого
року з подачі Молдажанової «БазЕл» з керуючої компанії став своєрідним
інвестиційним фондом, а для управління активами було створено п’ять
спеціалізованих компаній. «БазЕл» перестає втручатися в оперативне управління
своїми активами. Тепер цим займаються професійні команди менеджерів. Гульжан
Молдажанова пояснює: «Ми створюємо
трирівневу систему. На першому рівні — бізнес,-генеральні директори, які мають
усі повноваження в оперативному управлінні. Над ними створюються сектори, завдання яких — контроль за формуванням та реалізацією стратегії розвитку
бізнесу через участь у радах директорів. Раніше в них здебільшого були
менеджери «БазЕла». Тепер переходимо до залучення професіоналів — фахівців у
своїй галузі або професійних незалежних директорів. Справа ж «БазЕла» —
відстежувати вартість бізнесу, його дохідність, управляти ризиками і добирати
правильних людей для управління бізнесом».
Гульжан
Молдажанова - генеральний директор
корпорації ЕСН, а у травні 2012 року призначена головою наглядової ради
холдингу «БазЕл».
Джерело: izvestia.ru, pravda.ru, whoiswho.ru,
emba-uams.ru, women_in_biz.php, abcwoman.ru, peoples.ru, terrawoman.com та інші. «Автор «Кінця
історії…»
"Я б
ніколи не назвав себе філософом...
Я б сказав,
що я політекономіст." Френсіс
Фукуяма
Єсіхіро
Френсіс Фукуяма (англ. Yoshihiro Francis Fukuyama) — американський філософ,
політолог, політичний економіст і письменник японського походження. Старший
науковий співробітник Центру з питань демократії, розвитку та верховенства
права в Стенфорді. До цього обіймав посаду професора і керівника програми
міжнародного розвитку в Школі перспективних міжнародних досліджень Університету
Джона Хопкінса. Зараз Фукуяма старший науковий співробітник Freeman Spogli
Institute for International Studies, постійний консультант корпорації RAND, з лютого
2012 р. - провідний науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень
Фрімена Спольї при Стенфордському університеті.
Майже кожна
його робота стає шоком для досвідчених експертів. Фукуяма практично не підіймає
принципово нових наукових проблем, а в провокаційно-дилетантській манері
узагальнює добре відомі факти і приходить до парадоксальних висновків.
Фукуяма
став відомий завдяки книзі «Кінець історії та остання людина», в якій
проголосив, що поширення ліберальних демократій у всьому світі може свідчити
про кінцеву точку соціокультурної еволюції людства і стати остаточною формою
людського уряду. Його робота була перекладена понад 20 мовами світу і викликала
найширший резонанс у науковому середовищі та засобах масової інформації. Незважаючи
на те, що з моменту виходу книги численні події поставили під сумнів вірність
висунутої ним ідеї, Фукуяма як і раніше дотримується концепції «кінця історії».
Втім, деякі його політичні погляди зазнали значних змін: так на початку нового
тисячоліття він різко відмежувався від неоконсервативного руху в американській
політиці, з яким міцно асоціювався на зорі своєї кар'єри.
За більш
ніж 20 років, що минули з моменту публікації книги, Фукуяма неодноразово
відповідав своїм критикам, уточнював і пояснював окремі позиції у своїх
поглядах, разом з цим зберігаючи впевненість у відсутності життєздатних
альтернатив ліберальної демократії.
Успіх
капіталізму в різних спільнотах визначається не фінансовими чинниками, а
довірою. Саме воно забезпечує економічне благополуччя суспільства. Щоб бізнес
вийшов за межі сімейного, окремі сім'ї і підприємства повинні довіряти один
одному. Сім'я і держава існують у всіх сучасних спільнотах. Решта групи, що
знаходяться між цими поняттями, в різних суспільствах відрізняються. Довіра -
це здатність людей об'єднуватися поза межами сім'ї і без допомоги держави.
Фукуяма аналізує вплив на економічний успіх чи невдачу сучасних співтовариств
такої культурної особливості, як довіра. Успішні, на його погляд, спільноти
(Америка, Німеччина, Японія) характеризуються високим рівнем довіри. Менш
успішні спільноти (на думку Фукуями, це не тільки Росія, але і Франція) схожі в
тому, що бізнес тут ведуть сім'ї або держава, а асоціації середнього рівня не розвинуті
(громади, товариства і т. п.) не розвинені.
У книзі «Америка
на роздоріжжі» політолог різко відмежувався від політики неоконсерваторів, з
якими був пов'язаний із самого початку своєї наукової кар'єри. Такий поворот
був тим більше дивний, якщо врахувати, що його «Кінець історії» став маніфестом
зовнішньої політики адміністрації Буша, а сам Фукуяма активно виступав за повалення
режиму Саддама Хусейна.
Френсіс
Фукуяма народився 27 жовтня 1952 р. в районі Гайд-парк міста Чикаго, США. Його
дід по батьківській лінії втік в Америку від російсько-японської війни. Батько,
Есіхіро Фукуяма, американець японського походження у другому поколінні, був
віруючим протестантом, захистив докторську дисертацію з соціології релігії в
університеті Чикаго і багато років працював у Національній раді Об'єднаної
Церкви Христа. Мати, Тосіко Каваті, народилася в Кіото і була дочкою Сіро
Каваті, засновника економічного факультету Кіотського університету і першого
президента муніципального університету Осаки. Вона відправилася в Америку, щоб
продовжити навчання, де і зустрілася з майбутнім чоловіком. Після народження
сина вона стала домогосподаркою.
Френсіс був
єдиною дитиною в сім'ї Фукуяма, дитинство провів у Нью-Йорку, на Манхеттені.
Він мало стикався з японською культурою і не вивчав японську мову. В одному з
інтерв'ю Фукуяма стверджував, що є «академіком від народження», так як
пристрасть до науки була успадкована ним від дідуся.
Фукуяма
отримав ступінь бакалавра мистецтв в Корнельському університеті, де вивчав
політичну філософію під керівництвом Аллана Блума. Спочатку він поступив до
аспірантури з порівняльного літературознавства в Єльському університеті,
побував у Парижі, де протягом шести місяців навчався у Ролана Барта і Жака
Дерріди, але розчарувався в обраному напрямку наукового пошуку і після
повернення в Штати переключився на політологію в Гарвардському університеті. «Хантінгтон
був моїм учителем в Гарвардському університеті і досі залишається моїм другом»
- згодом напише Фукуяма. Френсіс отримав ступінь доктора філософії політології
в Гарвардському за дисертацію про радянську загрозу втручання на Близькому
Сході. Однак ще перед тим, він приєднався до стратегічного дослідницькому
центру RAND Corporation - одного з найстаріших «мозкових центрів» США.
Незабаром
після захисту він отримує запрошення працювати гостьовим лектором в
університети Каліфорнії та Лос-Анджелеса. Ф. Фукуяма працює у Державному
департаменті США, спочатку як фахівець з питань близькосхідної політики, а
потім в якості заступника директора з європейських військово-політичних питань,
входить до складу американської делегації на переговорах (Палестинська
автономія в Лівані).
Професор
Фукуяма має свою думку, як Україні вийти з глухого кута історії, хто пануватиме
в світі завтра і чому не варто клонувати людину. (Фонд Бібліотеки ЛІМу).
Чого насправді хочуть жінки?
Бренда Барнс (Brenda Barnes) - одна з семи дітей в сім’ї звичайного робітника та домогосподарки. Саме батьки навчили Бренду поважати працю. Барнс отримала ступінь бакалавра економіки в Augustana College, ступінь МВА в Loyola University. А далі - компанія PepsiCo, посада віце-президента з маркетингу бренду Frito-Lay, посада віце-президента з маркетингу бренду Pepsi-Cola. Бренда Барнс - голова північноамериканського підрозділу PepsiCo і кандидат на посаду СЕО компанії, відмовилась від кар’єрних перспектив, щоб проводити більше часу зі своєю сім’єю. Вона сказала, що просто не хоче пропустити ще один день народження своїх трьох синів. Пропрацювати в компанії 22 роки, зайняти високу посаду, мати компенсацію у розмірі $2 млн. на рік і великі перспективи, і залишити все заради сім’ї? Рішення Барнс спровокувало в США дебати національного масштабу: чи може жінка-керівник досягнути здорового балансу між роботою та сім’єю? Бренда Барнс не стала домогосподаркою, яка займається дітьми і благодійністю. Вона ввійшла в Раду директорів декількох провідних компаній - Sears, Avon, The New York Times, Staples, почала викладати в Kellogg School of Management, та виконувати обов’язки президента Starwood Hotels and Resorts. У цей же час вона отримала декілька цікавих пропозицій зайняти пост СЕО, та знову відмовилась. «Коли мова йде про те, щоб зайняти цю високу посаду, посаду СЕО, це означає, що ви повинні присвятити їй своє життя, - говорить Бренда Барнс. – Ви не можете змінити цю посаду, щоб вона була пристосована для жінки... З цим нічого не поробиш». Повернувшись в бізнес після багаторічної перерви Бренда заявила, що в перспективі планує обійняти посаду керівника. І цей день настав навіть раніше, ніж вона планувала. Пройшло 7 років, діти підросли, і Бренда Барнс все ж таки прийняла пропозицію зайняти посаду спочатку операційного директора, а потім і СЕО американської корпорації Sara Lee. Її завданням була масштабна реструктуризація, у процесі якої компанія повинна була позбутися активів на $8,2 млрд, скоротити портфель брендів і сконцентруватися тільки на одному – виробництві продовольчих товарів. Ті, хто добре її знає, вважають, що вона прийняла пропозицію стати головою Sara Lee, тому що їй сподобалась складність завдання. «Я вірю, що ріст критично важливий, і саме він дає людям нові можливості, - говорить Барнс. – Я людина з досвідом у маркетингу, і я також людина з управлінським досвідом, і думаю, що поєднання цих двох якостей є тим, що необхідно для перетворень в Sara Lee». Ніхто з її друзів не сумнівався, що вперта і впевнена в собі жінка досягне успіху. Компанія Sara Lee, на чолі якої стоїть підприємлива та енергійна Бренда Барнс, реалізує свою продукцію більше ніж на 200-ах ринках в 55 країнах світу, і її щорічний оборот перевищує десятки міліардів доларів. (Джерело - peoples.ru)
Менеджер «Близькосхідного квартету»
Екс-прем'єр Великобританії Тоні Блер у юності зовсім
не цікавився політикою і хотів бути рок-зіркою. Про це довідалися українські студенти
під час публічної лекції «Модернізація країн у ХХІ столітті» у Дніпропетровську
22 жовтня 2012 р.
«Хочу зізнатися, що працювати треба багато, ставити
цілі щодня. Потрібна робота, яка вас мотивує. Однак я не занурююся тільки в
роботу. Є й інші речі, які не менш важливі в житті - дружба, любов, мистецтво».
За словами Блера, підтримувати хорошу спортивну форму
йому допомагають фізичні вправи й інтерес до життя, до світу.
«На моєму першому публічному виступі у великому залі
були присутні 6 осіб, одна з яких під кінець заснула», - згадав Блер. Але це не
завадило стати йому одним з найвідоміших політиків кінця XX - початку XXI ст.
Це єдиний лейбористський прем'єр Великобританії, який привів свою партію до
перемоги на виборах три рази поспіль. Це людина з надзвичайним обдаруванням
політика, харизмою та особливою саме для нього вірою у те, що мірою рішень має
бути їх «правильність». Щодо оцінки його десятирічної діяльності точаться
найпалкіші політологічні дискусії, в яких застосовуються діаметральнопротилежні
докази. Але якою б не була кінцева оцінка, Тоні Блер, без сумніву, один з найпопулярніших
політиків нашого часу.
Ентоні Чарльз Лінтон
Блер народився 6
травня 1953 р. у столиці Шотландії Единбурзі в заможній сім'ї Лео і Хейзел
Блер, що згодом відкрило йому двері юридичного факультету престижного
Оксфордського університету. Однак особистість майбутнього прем'єра кувалася у
горнилі «хіпово-гітарної» революції 1960-х: ідоли і вожді поп-культури були
його кумирами, а їхній спосіб життя - прикладом для наслідування. Це
породжувало конфлікти з батьками й навчило Тоні, за свідченням друзів, з палаючими
«непорочними» очима говорити неправду. Це юнацьке вміння Блер приніс у своє
доросле життя.
Навчаючись в університеті, Блер як і раніше, не
випускав з рук електрогітару. І Бог зна, як склалося б його життя, якби він не
зустрів свою майбутню дружину Черрі. Вона походила з католицької ірландської
сім'ї, і скерувала закоханого нареченого, а потім і чоловіка, «на шлях
істинний». А цим шляхом була політика, тяга до якої проявилася ще в студентські
роки, коли кудлатий гітарист не тільки гітарою, а й промовами «заводив» зі
сцени натовп. Потім свою красномовність Блер відточив у судових поєдинках,
працюючи з 1976 по 1983 рр. в адвокатській конторі, де він спеціалізувався у профспілкових
справах і трудовому праві. У результаті до кінця 1970-х його політичне
дарування цілком визріло.
Блер вступив в Лейбористську партію, яка тоді
переживала період розброду і хитань, яскраво виступав на партійних форумах, де і
був помічений партійними босами, що проштовхнули його в 1983 р. у британський
парламент. Там він заробив прізвисько «Бембі» через свою недосвідченість. А в
1997-му він став наймолодшим за 200
років прем'єр-міністром країни.
Як заявив сам Блер у своїй промові: "Десять
років - достатній термін не тільки для мене, але і для країни". Тому не
можна сказати, що країна потребує нової політики, швидше - нових осіб.
Книга "Шлях" - це розповідь самого Тоні Блера. Він уперше описує свою роль у
формуванні недавньої британської історії - від наслідків смерті принцеси Діани
до війни з тероризмом. Він зголошує постанови керівництва, які були необхідні
для реформації Лейбористської партії, розповідає про тяжкі переговори щодо миру
в Північній Ірландії, про битви з приводу освіти і охорони здоров'я, здійснення
найбільших реформ у сфері державних послуг після 1945 р., а також про свої
стосунки з керівниками держав світу: від Мандели і Клінтона до Путіна і Буша. (Фонд Книгарні «Є»)
Творець "народного автомобіля" “Менеджери працюють у системі. Лідери працюють над системою.” Стівен Кові
Фердина́нд Порше́ (нім. Ferdinand Porsche, *3 вересня 1875, Мафесдорф, Богемія - †30 січня 1951, Штутгарт) - австрійсько-німецький автомобільний конструктор та підприємець, творець німецького "народного автомобіля" Volkswagen «Жук», розробник німецького танку «Тигр», засновник фірми Porsche. Всього існує кілька дизайнерів, які досягли світової популярності завдяки своєму внеску у формування перших «4 Пі» в маркетингу. Серед них - Фердинанд Порше. Порше народився в Австрії в сім'ї бляхаря Антона Порше, ще з раннього віку проявився його технічний талант та інтерес до електроніки. Навчався у Віденській політехніці. З ранніх років працюючи бляхарем, Фердинанд зрозумів, що це його не цікавить. Після довгих суперечок зі своїм батьком, він все-таки вирішив працювати на Об'єднану Електричну Компанію. Після 4 років його поставили на чолі експериментального цеху. Електромобіль поглинув його інтерес. У свої 20 років він уже працював на Lohner над серйозними проектами. Так, на авто-виставці в Парижі було показано автомобіль, який випередив свій час - це машина, яку називали Lohner-Porsche – електромобіль (1900 рік). Дітище 25-річного юнака визнано кращим автомобілем виставки. Порше допрацював свій електромобіль, додав бензиновий двигун. Отже, Порше сконструював перший в світі гібрид, який став одним з перших в світі автомобілів з нульовими викидами шкідливих речовин (знаходиться в Технічному музеї, Відень). Порше став технічним директором компанії Austro-Daimler, відповідав за весь модельний ряд великої автомобілебудівної компанії. Його винаходи заробили «Срібний диск». Після того, як Фердинанд став технічним керівником Austro-Daimler, він зацікавився спортивними автомобілями. Порше створює машини для перегонів, які починають їздити все швидше і швидше. У 1910 р. команда Austro-Daimler відсвяткувала абсолютну перемогу – три перших місця. У цих перегонах Фердинанд проявив себе ще і як талановитий пілот, адже за кермом першої машини сидів саме він. Після Першої світової війни Фердинанд переїздить з Австрії в німецький Штутгарт і стає технічним директором вже всього концерну Daimler. Там він створює автомобілі, завдяки яким марка Mercedes стала відомою. Але Daimler не став вершиною кар’єри Фердинанда. Порше вирішує звільнитися і засновує свою власну фірму. Так з’являється компанія під назвою: «Конструювання і консультації з розробки двигунів і автомобілебудування». Замовлень у Фердинанда не бракувало, бо вже тоді Порше був відомим в Європі автомобільним конструктором. Попри всі намагання Порше, реальне виробництво «автомобіля для всіх» відклалось на десятиліття. На початку 30-х років Порше озвучує свою ідею створення Volks-Wagen, яка була підтримана новою владою Німеччини. Нарешті НСУ - компанія з виробництва мотоциклів, звернулася до Порше з проханням, розробити для них маленьке авто для всіх, яке б коштувало близько $ 360. Мета створення автомобіля для всіх була досягнута, і Порше націлив свого всеосяжного генія на інше... Під час Другої Світової війни була істотна нестача вугілля і нафти, тоді Порше реконструював вітряні млини, перетворивши їх у найбільш ефективний засіб для вироблення і зберігання електроенергії. Також він створив трактори з гідравлічними кріпленнями. Фердинанд був щасливим: у нього улюблена робота, колектив однодумців. В особистому житті у Фердинанда порядок – одружений з красунею Алоїзією Каєс, мають донечку Луїзу і сина Фердинанда (Феррі), який став теж автомобільним конструктором, не менш талановитим, ніж батько. 19 листопада 1950 р. Фердинанд Порше переніс інсульт, а 30 січня 1951р. його серце зупинилось. До того моменту у Порше ще було декілька щасливих моментів: він побачив, як почалось масове виробництво його «Жуків». А, основне, він разом з сином встиг побудувати автомобіль, який назвали 356 - перший серійний автомобіль нової компанії Porsche! Фердинанд Порше помер у віці 75 років, маючи у своїй колекції понад 360 створених моделей автомобільного світу і залишив в історії пам'ять про себе, як про багатостороннього конструктора з великої букви.
«Атомна Анна» Анн Ловержон народилася в 1959 р., отримала диплом інженера в «Ecole Normale Superieure» і розпочала викладання хімії. Викладала в одному з провідних технічних ВНЗ Франції. Виробнича кар’єра Анн Ловержон розпочалася в металургійній галузі на заводі «Usinor». Пройшовши шлях від викладача до старшого віце-президента корпорації «Alcatel Telecom», Анн стала президентом генеральної компанії радіоактивних матеріалів «Cogema», членом ради директорів «CEA-Industrie і AREVA», ввійшла в Комісаріат з атомної енергії, де займалася проблемами хімічної безпеки Європи. Ловержон була призначена радником президента Французької Республіки з міжнародної економіки і зовнішньої торгівлі при президентові Франсуа Міттерані, офіційним помічником глави держави, відповідальним за підготовку міжнародних саммітів, таких як зустрічі «великої сімки». Будучи партнером фінансової групи «Lazard Freres & Cie» в Парижі, куратором питань з міжнародної політики і зв’язків з громадськістю, провела декілька місяців в нью-йоркському офісі. Президент групи «AREVA» (Франція) Анн Ловержон, за версією «Fortune», у 2006 році стала однією з найвпливовіших ділових жінок Європи. За минулий рік прибуток «AREVA» збільшився вдвічі, сягнувши $1,3 млрд. $14-мільярдна компанія збудувала чверть світових атомних потужностей, створювала реактор у Фінляндії, який є найбільшим у світі. Компанія також будує заводи в Китаї та Японії. Її призначення на посаду президента «Cogema» французькі захисники довкілля сприйняли з натхненням. Попередник пані Ловержон Жан Сирота не дозволяв представникам партії зелених «пхати носа» у справи індустрії, за що здобув репутацію ворога довкілля № 1. А Анн Ловержон у перший же день перебування на новій посаді запросила пресу й лідерів зелених відвідати центральний офіс «Cogema». «Ви тільки погляньте на цей бункер, — вказувала вона на ряди колючого дроту й обвішаних зброєю охоронців. — Не дивно, що французи відчувають щодо свого уранового комплексу не гордість, а страх. Дивіться скільки завгодно, нам нічого приховувати». «Атомна Анна» — так охрестила її преса — оголосила початок ери інформаційної відкритості французької атомної промисловості. Дирекція «Cogema» переїхала до скляного будинку в центрі Парижа, ще недавно засекреченими цехами почали водити туристів. На заводі з переробки відпрацьованого ядерного палива в Ла Аг встановили web-камери, які транслювали зображення в Інтернеті. З подачі Ловержон розпочався процес реструктуризації і часткової приватизації національної атомної енергетики.
Під час підготовки матеріалів було використано інформацію сайтів izvestia.ru, pravda.ru, whoiswho.ru, emba-uams.ru, women_in_biz.php, fashiontime.ru, abcwoman.ru, ginsc.net, peoples.ru, iranatom.ru, klevo.net, comizdat.com, terrawoman.com та інші
ЖІНКА-ЛЕГЕНДА ХХ СТОЛІТТЯ
Якщо ти народився без крил, не заважай їм рости» Коко Шанель Коко Шанель — жінка-революціонерка у сфері моди, провідна французька кутюр'є, чий модернізм був натхнений чоловічою модою, і яку дотримання дорогої простоти у створюваному одязі зробили, можливо, найважливішою фігурою в історії моди XX-го сторіччя. Коко не малювала свої моделі, вона працювала з тканиною. Їй подобалося створювати одяг безпосередньо на манекенницях. Коко моделювала спідниці такої довжини, щоб приховати непривабливі на її думку коліна. І навіть ця довжина була революційною для початку XX століття, як і ідея використання трикотажу, що щільно облягає тіло. Клієнти Шанель по всьому світу носили вперше запроваджені нею фланелеві блейзери, спідниці вільного крою, довгі светри з джерсі, матроски і знаменитий костюм — спідниця + жакет. Шанель принесла в жіночу моду приталений жакет і маленьку чорну сукню, яку можна було носити протягом дня і вечора залежно від того, як вона була доповнена аксесуарами. У 1926р. американський журнал Vogue прирівняв за універсальністю і популярністю цю сукню до автомобіля «Ford». У 1921 р. з’явилися парфуми «Chanel № 5», ще один революційний витвір. На прохання Габріель парфумер росіянин Ернст Бо зібрав у пробірки 20 різних сумішей квіткових ароматів, Коко вибрала флакончик під номером п’ять і додала запах конвалії. До цього суміші різних ароматів у жіночих парфумах вважалися непристойними. Габрієль Бонер Шанель (фр. Gabrielle Bonheur Chanel), яку називали Коко Шанель (1883 — 1971), народилася у Сомюрі, хоча стверджувала, що з'явилася на світ у 1893 в Оверні. Мати померла, коли Габрієль було шість років, пізніше її і її чотирьох рідних братів і сестер залишив батько; діти Шанель були тоді під опікою родичів і провели деякий час у притулку. У 18 років Габрієль влаштувалася продавцем у магазин одягу, а у вільний час співала у кабаре. Улюбленими піснями дівчини були «Ko Ko Ri Ko» і «Qui qua vu Coco», за що їй і дали прізвисько — Коко. Габрієль не досягла успіху як співачка, але робота в кабаре допомогла їй виїхати до Парижу, де вона познайомилася з англійським промисловцем Артуром Капелем (Arthur Capel). Саме він допоміг Габріель відкрити у Парижі магазин жіночих капелюшків. Невдовзі ім’я Шанель стало відомим, і вона змогла відкрити магазин одягу. Протягом року магазин став домом моди і перемістився на вулицю Камбон (Cambon), де і знаходиться до сьогодні. На початку другої світової війни Коко закрила всі бутики і дім моди, але залишилася у Парижі. Після закінчення війни - виїхала в Швейцарію. У 1954 р. 71-річна Габрієль повернулася у світ моди і представила свою нову колекцію «від кутюр». Проте минулої слави і пошани вона досягла лише через три сезони. Коко удосконалила свої класичні моделі, і в результаті найбагатші і найвідоміші жінки стали постійними відвідувачками її показів. Костюм «від Шанель» став символом статусу нового покоління. Також Коко знов представила дамські сумочки, ювелірні вироби і взуття, які згодом мали приголомшливий успіх. Коко співпрацювала з різними голлівудськими студіями, одягала таких зірок, як Одрі Гепберн та Ліз Тейлор. Легендарна актриса Кетрін Гепберн виконала роль Шанель в бродвейському мюзиклі «Коко». 10 січня 1971 р. велика Габріель відійшла з життя; була похована в Лозанні у Швейцарії в могилі, оточеній п'ятьма кам'яними левами. Вплив Коко на високу моду був такий сильний, що її — єдину з історії моди — журнал «Тайм» вніс до списку ста найвпливовіших людей XX століття. Під час підготовки матеріалів було використано інформацію сайтів izvestia.ru, whoiswho.ru, emba-uams.ru, women_in_biz.php, fashiontime.ru, abcwoman.ru, ginsc.net, peoples.ru, , comizdat.com, terrawoman.com та інш. Міжнародний медіамагнат
«І в житті, і в бізнесі для перемоги потрібно ризикувати» Стюарт Крейнер
Кіт Ру́перт Ме́рдок (Keith Rupert Murdoch) — міжнародний медіамагнат,
президент «News Corporation». Американський підприємець австралійського
походження, творець, генеральний директор і голова ради директорів
медіагіганта «News Corporation». Під контролем Мердока знаходяться ЗМІ,
кінокомпанії і книжкові видавництва в США, Великобританії, Австралії та
інших країнах.
Кіт Руперт Мердок народився 11 березня 1931 у Мельбурні, Австралія.
Його батько Кіт Мердок - австралійський журналіст і видавець, отримав
британське лицарське звання. Руперт поступив в Оксфордський університет.
У студентські роки підтримував Лейбористську партію. В Оксфорді отримав
магістерський ступінь.
Коли батько помер, Руперт повернувся до Австралії. Там він
успадкував збиткову провінційну газету «The Adelaide News» і рішуче
взявся за її розвиток. Незабаром Мердок почав скуповувати невеликі
видання в інших містах. Через кілька років він придбав велику популярну
газету «Sydney’s Daily Mail». Новий власник реформував газету в манері,
яка згодом стала його «візитною карткою». Газета перетворилася на суміш
кримінальної хроніки і публікацій еротичного характеру, що знайшло
негайний відгук у масового читача.
Мердок заснував першу загальнонаціональну газету Австралії — «The
Australian». Бізнес Мердока вийшов на загальний австралійський рівень, в
його розпорядженні опинилися газети, журнали і телевізійні канали.
Мердок придбав лондонську газету «News of the World». Мердоківські ЗМІ
перетворилися на вирішальну силу на австралійському ринку і стали
провідником політичної агітації, напрямок якої з часом суттєво змінився.
І в Австралії і згодом в інших країнах ЗМІ Мердока переключалися від
підтримки лейбористів до лібералів і консерваторів.
Компанії Мердока були консолідовані в засновану ним корпорацію «News
Corporation», названу на честь його першої газети. Мердок незмінно був
генеральним директором корпорації і входив в раду її директорів, а
пізніше, також став головою ради директорів.
Зарубіжна експансія продовжувалася, Мердок придбав в США газету «The
New York Post» і журнал «New York Magazine» (засновник журналу Клей
Фелкер на знак протесту залишив посаду головного редактора). У Великій
Британії під контролем Мердока опинилися газети «The Sun», «The Times» і
«The Sunday Times». Магнат проводив жорстку політику в наймі персоналу й
не бажав йти на поступки профспілкам. У Великій Британії після
модернізації друкарського процесу він звільнив декілька тисяч чоловік і в
результаті перетворився на ненависну для британських лівих фігуру.
Мердок вирішив вийти на американський ринок телебачення. Оскільки
американські закони забороняли іноземцям володіти місцевими
телеканалами, підприємець натуралізувався в США. Після цього він придбав
компанію «Metromedia», яка склала основу його телевізійної мережі «Fox
Broadcasting». Пізніше почав роботу канал «Fox News», висвітлюючи новини
з неоконсервативних позицій.
ЗМІ Мердока стали грати все більшу роль в політиці, але на думку
критиків, політична заангажованість видань і телеканалів Мердока не була
обумовлена його особистими переконаннями і мотивувалася тільки
інтересами його гри на тій або іншій національній сцені.
У 2002 р. Мердок активно виступив за початок планованої США війни в
Іраку. Згодом за війну ратували підконтрольні магнатові ЗМІ по всьому
світу. З глобальним розширенням «News Corporation» у розпорядження
Мердока потрапили телеканали, кінокомпанії, книжкові видавництва, мережі
кабельного і супутникового телебачення, журнали і газети в США,
Австралії, Європі, Латинській Америці, Азії і Тихоокеанському регіоні. У
числі найвідоміших брендів, належних Мердоку, опинилися «20th Century
Fox», «Fox Television», «Harper Collins Publishers», «MySpace.com».
Критики стверджують, що комерційний успіх Мердока був досягнутий за
рахунок деградації ЗМІ, заміни якісних джерел інформації на дешеві
вульгарні продукти масового споживання. Крім того, британські видання
звернули увагу громадськості на те, що, незважаючи на свої мільярдні
прибутки, «News Corporation» виплачувала близький до нуля мінімум
корпоративних податків. Це стало можливим завдяки складній міжнародній
структурі медіа-імперії Мердока і активному використанню офшорних зон.
До 2007 р. особистий статок Мердока досяг 9 млрд. доларів США. Із
цим показником він зайняв 73-тє місце в традиційному рейтингу
найбагатших людей планети, складеному журналом «Forbes». Весною магнат в
черговий раз голосно заявив про себе: його корпорація намірилася
придбати компанію «Dow Jones», видавця провідної ділової газети «The
Wall Street Journal». Операцію вдалося укласти в кінці липня.
В 2011 р. розгорівся скандал, пов’язаний з газетою «News Of The
World» - це був удар по репутації Мердока. Вияснилось, що приватні
детективи на замовлення видання слідкували за знаменитостями, жертвами
терористичних дій, а також сім’ями військових, які загинули в операціях в
Афганістані і Іраку. Влітку видання закрили.
Руперт Мердок іде з посади керівника News Corporation: він перестав
бути главою News International Group Ltd, NewsCorp Investments і Times
Newspaper Holdings. Усього Мердок покинув близько десятка різних
керівних постів.
Представник «News International» заявив, що відставка Мердока з
декількох рад директорів є не більш ніж "реорганізацією напередодні
поділу компанії". «News Corporation» розділять на дві частини: одна
компанія займатиметься газетами і книговиданням, інша - телебаченням і
виробництвом фільмів. 81-річний Мердок, ймовірно, очолить телевізійний
напрям.
На Олімпі відомих людей бізнесу Мердок унікальний. Великі підприємці,
такі як Білл Гейтс, відомі інноваціями, івмінням вибирати час для
серйозних угод. Їх успіх побудований на якомусь одному важливому товарі
чи послузі. Руперт Мердок унікальний тим, що його успіх базується на
умінні керувати, не обтяжуючи себе моральними принципами. Кожен обирає
свій шлях!
Джерело: http://lenta.ru/lib/14183326/full.htm БАТЬКО СИСТЕМИ ВИРОБНИЦТВА БЕЗ ВТРАТ (Toyota Production System або Lean production) Відсутність втрат = контроль, вбудований у кожне робоче місце
Таїті Оно (яп. 大野 耐 англ. Taiichi Ohno, 1912 - 1990) видатний японський бізнесмен, голова ради директорів компанії Toyota Spinning and Weaving, засновник популярної у всьому світі концепції Ощадливе виробництво, вважається батьком виробничої системи Тойота. У західній інтерпретації Система Toyota стала відома як Lean production, Lean manufacturing, Lean. Народився Таїті Оно в Порт-Артурі (провінція Манчжурії, Китай). Випускнику технологічного інституту м.Наґоя (Японія) у ті роки було важко знайти роботу, але батько Таїті був знайомий з Кііхіро Тойода, президентом Toyota Spinning and Weaving Company, протекція якого допомогла Таїті приступити до роботи відразу після захисту диплому. Таїті Оно працював на мануфактурі Toyoda Boshoku, потім перейшов на завод Toyota Motor і зайнявся удосконаленням процесу виробництва автомобілів. Один з принципів, сформульованих Оно, — це «генти генбуцу»: обов’язково побачити суть проблеми своїми очима. Він використовував так званий «круг Оно»: Таїті приходив на завод дуже рано, малював крейдою круг навколо себе і стояв всередині до вечора: спостерігав і аналізував все, що відбувалося навколо. Але, все неможливо побачити самому, частину аналітичних спостережень можна і потрібно доручати підлеглим — це вже принцип «хоренсо». Таїті Оно, працюючи інженером, задумав а потім здійснив революційну для тих років систему управління виробництвом («канбан»), ощадне виробництво (метод «Lean»). Цієї системи компанія дотримується дотепер, за допомогою якої японці зуміли виключити з процесу виробництва будь-які види втрат. Фордовська система Ford Production System, яка лягла в основу всього американського і європейського автопрому: це - контроль якості на завершальних етапах. А в TPS контроль вбудований в кожне робоче місце. Ще один з принципів TPS: поважати партнерів і допомагати їм розвиватися. Таїті Оно почав вибудовувати особливу систему організації виробництва, названу «Виробнича система Toyota» або Toyota Production System (TPS). Наукові розробки, як в області управління, так і технічного переозброєння, завжди дуже високо цінувалися на цьому підприємстві. Завдяки передовій науково-промисловій політиці на підприємстві вдалося створити такі шедеври свого часу як позашляховик Land Cruiser і таку відому нині модель, як Crown. Після призначення начальником механічного цеху Оно отримав посаду директора заводу Toyota, а після ще декількох щаблів складної японської ієрархічної драбини став виконавчим віце-президентом всієї компанії. З 1978 року Таїті Оно - голова ради директорів компанії «Тойота Спінінг енд Вівінг» (Toyota Spinning and Weaving). У США Таїті Оно написав кілька книг про TPS, найвідомішою з яких є «Виробнича система Toyota». Книга Таїті Оно, батька багатьох сучасних інструментів та течій менеджменту, вражає простотою, логічністю та гармонійністю рішень цього видатного менеджера. Для самого Таїті Оно авторитетами були три видатних менеджери ХХ століття — Генрі Форд, Тойода Сакіта і Тойода Кііхіро. (Фонд Бібліотеки ЛІМу).
Перша
жінка-СЕО в історії Xerox
"Витрачайте
на приватні стосунки принаймні стільки ж зусиль,
скільки і
на вашу кар'єру. Ваша сім'я
і друзі можуть бути для Вас джерелом найбільшої сили"
Енн Малкахі
Енн Малкахі
- перша і єдина жінка, яка обійняла посаду СЕО за всю історію Xerox — компанії,
котра славиться тим, що воліє брати на роботу чоловіків. За версією Fortune,
Енн посідає п’яте місце серед найбільш високооплачуваних жінок США ($12,8 млн
на рік). Цікаво, що Малкахі не має бізнес-освіти, вона отримала лише диплом
журналіста-філолога.
Енн прийшла
у Xerox на посаду торгового представника. Стала віце-президентом компанії з
розвитку персоналу, а згодом — керівником підрозділу з роботи з клієнтами у
ключових регіонах світу: Південній і Центральній Америці, Європі, Азії, Африці
та Китаї. Далі Енн було призначено на посаду президента корпорації. За чотири
роки на цій посаді їй вдалося вивести компанію з кризи: якщо у 2001 році збитки
Xerox становили $94 млн, то 2005 фінансовий рік компанія закінчила з прибутком
$978 млн. У 2001-му ціна акцій Xerox упала з $64 до $4. У той час влада США
розслідувала скандал із завищенням прибутку Xerox на $1,4 млрд. В інтерв’ю
одному з ділових видань Енн Малкахі порівняла свою роботу з роботою фермера, що
намагається витягти з глибокої канави корову, яка туди впала.
Пані
Малкахі вирішила не доводити справу до суду, виплативши рекордний на ті часи
штраф у розмірі $10 млн, перебудувала роботу з клієнтами, урізала витрати і на
третину скоротила персонал. Придуманий нею слоган «The Document Company» допоміг
у завоюванні нових ринків — тепер ксерокси не просто копіюють паперові
документи, а ведуть повний документообіг компаній.
Компанія Xerox
досягла колишнього рівня продажу, маючи значно меншу кількість працівників. На
запитання, як це вдалося зробити, Малкахі відповіла: «Ми живемо у світі, в
якому продаж тепер не залежить настільки, як раніше, від кількості працівників.
Сьогодні на продаж впливає дуже великий набір чинників. До того ж ми не просто
скоротили працівників, а перевели частину робіт в аутсорсинг, зокрема бек-офіс.
Збільшення ефективності й залучення партнерських ресурсів також допомогли в зростанні
нашого бізнесу. Сьогодні працюємо з великою кількістю людей, які не обов’язково
є працівниками компанії, але допомагають нам своїми цінними пропозиціями. Я
вважаю це бізнес-моделлю сьогоднішнього дня».
Під час
підготовки матеріалу було використано інформацію сайтів izvestia.ru, pravda.ru,
whoiswho.ru, emba-uams.ru, women_in_biz.php, znaikak.ru, abcwoman.ru, ginsc.net,
peoples.ru, comizdat.com, terrawoman.com та інших. Досягти максимуму! «Ніхто не кращий за Вас. Ніхто не розумніший за Вас. Просто
вони почали раніше... Змініть мислення і Ви зміните своє життя». Брайан Трейсі
Брайан Трейсі (англ. Brian Tracy, 1944р.н., Ванкувер,
Канада) — бізнес-тренер, автор книг та аудіо-програм на теми бізнесу,
управління продажами, самореалізації, лідерства.
Народився в небагатій сім’ї. Залишив школу незадовго до її
закінчення, Трейсі влаштувався працювати на корабель і 8 років подорожував світом, побував більше ніж у 80-ти країнах на п’яти континентах. Далі залишив
роботу чорноробочого і зайнявся продажами. Вчився Брайан на прикладі успішних
колег, і під кінець року отримав посаду старшого продавця. Через два роки у
віці 25 років він вже був віце-президентом і керував 95 працівниками.
Сьогодні Брайан Трейсі має вчений ступінь бакалавра в
області комерції та магістра; є президентом компанії «Brian Tracy
International» (штаб-квартира в Сан-Дієго, Каліфорнія, філіали в 31 країні).
До заснування «Brian Tracy International, Брайн Трейсі був
операційним директором компанії ціною 265 млн доларів, з річним оборотом 75 млн
доларів. У нього успішна кар’єра в продажах і маркетингу, інвестиціях, розвитку
нерухомості, імпорті, консалтингу і менеджменті.
Брайан Трейсі створив «систему успіху», яка спочатку
називалась «Семінар Фенікса». Потім випустив перероблений варіант цього
семінару на аудіо-касетах і назвав Психологія досягнень». Програма «Психологія
досягнень» стала світовим бестселером і була перекладена 20-ма мовами.
Трейсі і його партнери з бізнесу створили компанію
iLearningGlobal, яка проводить онлайн-тренінги і семінари.
Трейсі заснував «Університет Брайана Трейсі» - онлайн-курси
для підприємців, бізнесменів і менеджерів з продаж. Серед клієнтів Брайана
Трейсі компанії з світовим іменем, такі як Deloitte Touche, McDonnell Douglas,
The Million Dollar Round Table McDonnell, Douglas, Arthur Andresen та IBM.
Брайан Трейсі виступає в 90 країнах на шести континентах,
говорить на чотирьох мовах. Він кожного року консультує 350 фірм і тренерів, а
також проводить відкриті семінари. Брайан Трейсі - динамічний і цікавий
бізнес-тренер. Він вміє тримати увагу аудиторії, використовуючи комбінацію
розповіді, прикладів, гумору, практичних ідей для швидкого отримання
результатів.
Разом з дружиною Барбарою Трейсі і чотирма дітьми живе в
Сан-Дієго, США.
Книжка Брайана Трейсі «Досягнення максимуму» ввійшла в
список 50 класичних книжок про мотивацію і лідерство «50 Success Classics»
Classics (2004). Трейсі - автор більше 45 книг. Він написав і випустив більше
300 аудіо– і відео-навчальних програм, одна з основних цілей яких допомогти
будь-якій людині, незалежно від виду діяльності і фінансового становища, у
досягненні успіху. (Фонд Бібліотеки ЛІМу).
Ведуча найпопулярнішого в історії людства ток-шоу
"Не втрачайте часу, любіть життя...
Ви можете допомогти людям, вислухати, змінити чиєсь життя
або своє". Опра Вінфрі
Опра Вінфрі (Oprah Gail Winfrey) стала для багатьох
американок символом успіху. Американська актриса, продюсер, ведуча найпопулярнішого
в історії людства ток-шоу «Шоу Опри Вінфрі» (у 140 країнах світу його дивилися
біля 70 мільйонів чоловік), найвпливовіша людина шоу-бізнесу за версією журналу
Forbes (2009). Майновий стан Опри оцінюється в приблизно $ 2,7 мільярдів,
завдяки чому її вважають найбагатшою жінкою в світовому шоу-бізнесі. У Чикаго на честь Опри Вінфрі названо вулицю, на цій вулиці
25 років проходило відоме шоу телеведучої. «Це набагато краще, ніж премії «Оскар»
і «Еммі», - сказала 57-річна телезірка Опра Вінфрі. Орфа Гейл Вінфрі народилася 29 січня 1954 р в місті
Костюшка, штат Міссісіпі. Її батьки — молоді люди, які не перебували у шлюбі:
мати Верніта Лі була покоївкою, а батько Вернон Вінфрі — шахтарем, потім
перукарем, згодом членом муніципальної ради. Справжнє її ім'я — Орфа Гейл Вінфрі (англ. Orpah Gail
Winfrey), дано їй на честь біблійного персонажа. Проте, або її родина не змогла
вимовляти «Орфа», або букви переплутала акушерка — у свідоцтві про народження літери
було переставлено. Свої перші шість років життя Опра провела в сільській
глушині з бабусею Хетті Мей. Бабуся прищепила їй любов до книг, брала її зі
собою до місцевої церкви, де дівчинку називали «проповідник» за вміння
переказувати Біблію. Бабуся Опри розповідала, що з моменту, коли
дівчинка почала говорити, вона завжди була на сцені: у дитинстві вона брала
інтерв'ю у ляльок, зроблених з кукурудзяних качанів, і у ворон на паркані. Коли бабуся віддала Опру в дитячий садок, дівчинка написала
заяву викладачеві з проханням перевести її до першого класу. Провчившись рік у
першому класі, Опра перейшла в третій клас. Перші гроші — $500 — дівчинка
заробила у 12-річному віці за виступ у церкві. Опра, як і багато підлітків в кінці 60-х років, втекла з дому. Коли їй було 14 років, вона
завагітніла і народила дитину, яка померла невдовзі після народження. Далі
освіта стала для неї пріоритетом: вона увійшла в число почесних студентів і її
навіть було обрано «Most Popular Girl». Вигравши змагання з красномовства, у
свої 17 років стала студенткою Університету штату Теннессі — там же вона
студіювала комунікаційні науки. Опра одночасно працювала і вчилася в університеті: вона
була наймолодшим репортером у місцевих ЗМІ, — і першою чорною жінкою-репортером
телебачення Нешвілла. У 18 років Опра виграла в театралізованому конкурсі краси
«Miss Black Tennessee», а в 22 роки перейшла на WJZ-TV у м. Балтімор, де її згодом
визнали місцевою знаменитістю - Опра стала першою жінкою-коментатором
телевізійної станції Балтимору. Всіх вражали здатність Опри до емпатії, вміння
відчувати свого співрозмовника. Невдовзі дівчина досягнула успіху в ток-шоу «Говорить
Балтимор» Ей-Бі-Сі. Денніс Свенсон (Чиказька філія радіомовної корпорації
Ей-Бі-Сі) запросив і Опру, і її продюсера вести «Дополудневі чиказькі новини», які
займали кінцеві позиції у рейтингу. Вінфрі підписала чотирирічний контракт на
$200 тис. на рік. Через місяць після дебюту Опри в проекті програма отримала
найвищий рейтинг за рік. Вінфрі взяла глядачів «грубою чесністю і надзвичайною
щирістю». За успіхи на телебаченні Опра Вїнфрі здобула почесну
нагороду Телекоментатор року. Але на цьому Опра не спинилася! Вона продюсує фільми, Опра -
підприємець і власниця великого підприємства - журналу TheOprah Magazine та
компанії Harpo Studies. Вона уклала угоду зі супутниковим телеканалом XM
Satellite Radio! У даний час Опра Вінфрі живе в «The Promised Land», Каліфорнія,
недалеко від Санта-Барбари. У Вінфрі є будинок у Лавалет, Нью Джерсі, квартира
в Чикаго, нерухомість на острові поблизу Маямі, лижний будиночок у Телурид,
Колорадо, і власність на гавайському острові Мауі. Секрет популярності Опри – це її щирість,
прагнення зробити світ кращим та відсутність страху перед новими горизонтами. Використано
інформацію сайтів izvestia.ru, pravda.ru, whoiswho.ru, emba-uams.ru,
women_in_biz.php, znaikak.ru, fashiontime.ru, abcwoman.ru, ginsc.net,
peoples.ru, iranatom.ru та інш.
Автор Філософії успіху “ Менеджмент — це ступінь ефективності подолання драбини до успіху; лідерство — розуміння, чи до тієї стіни ця драбина приставлена. ” Стівен Кові
Стівен Кові (1932 р.н., Солт-Лейк-Ситі, штат Юта) користується широким визнанням у всьому світі як лектор і автор теорії керівництва та як фахівець з Life Management (особистої ефективності, сімейних та міжособистісних відносин), доктор університету Брігема Янга, магістр економіки управління, член міжнародного співтовариства Pi Карра Alpha. Кові отримав ступінь бакалавра в університеті Юти в Солт-Лейк-Ситі, ступінь магістра ділового адміністрування в Гарвардському університеті, захистив докторську дисертацію на тему «Історія і доктрина церкви» в університеті Брігема Янга в Юті. Стівен Р. Кові заснував однойменний Центр лідерства (Covey Leadership Center, CLC) в Солт-Лейк-Ситі, який після злиття з компанією Franklinquest (1997) отримав назву Franklincovey. Це міжнародна консалтингова фірма, яка спеціалізується на проведенні корпоративних та індивідуальних бізнес-тренінгів і консультацій для провідних світових компаній і топ-менеджерів, а також займається продажем інструментів для підвищення продуктивності праці. Місія цієї компанії: «Ми розкриваємо колосальний потенціал людей і організацій по всьому світу». Доктор Кові відкрив своє online-співтовариство. Цей сайт поєднує в собі online-курси, програми цільового управління і соціальну мережу. Стівен використовує його як платформу для висловлювання своєї думки та ідей з актуальних питань. Стівен Р. Кові живе зі своєю дружиною Сандрою і великою родиною в місті Прово, штат Юта. Як батько дев`ятьох дітей і дідусь сорока дев`яти онуків, він отримав премію за батьківство від Національної ініціативи батьківства (National Fatherhood Initiative) . Доктор Кові є автором кількох відомих книг, одна з яких - «Сім навичок високоефективних людей» - більше семи років очолювала список бестселерів і за результатами опитування читачів «Журналу для керівників» була названа «найвпливовішою книгою з бізнесу XX століття». Цю книжку перекладено на 33 мови, більше 12 мільйонів її екземплярів продані в 70-ти країнах світу. Журнал «Time» назвав доктора Кові одним із 25-ти найвпливовіших американців. Кові, поєднуючи мудрість, гуманізм і практичний досвід, створює вражаючу філософію життя, яка в той же час гарантує успіх у бізнесі. Нагороди та премії: - Міжнародна премія «Підприємець року» та національна премія «Підприємець року» за особливі досягнення в області бізнес-лідерства (1994).
- Премія Сикха за внесок у справу миру (1998).
- Медаль коледжу Томаса Мора за заслуги перед людством.
- Звання «Оратор року» (1999).
- Включено до числа 25 найбільш впливових американців за версією журналу Time.
У своєму віці Доктор Кові залишається молодим душею та тілом, він продовжує працювати над 6 книгами у даний момент, постійно проводить семінари у різних країнах, є радником президента США Барака Обами, але завжди приділяє час кожному члену своєї родини окремо. (Фонд Бібліотеки ЛІМу).
Маркетинг без "4Р" «Що добре для бізнесу, те добре для суспільства»
Гасло
Північної Америки
Жан-Жак Ламбен (Jean-Jacques Lambin) - відомий міжнародний
спеціаліст в області стратегічного менеджменту і маркетингу, професор
Католицького університету Левена (Бельгія), Міланського університету,
співредактор журналу European Business Forum. Ж.-Ж. Ламбен широко відомий
своїми працями — «Стратегічний маркетинг» і «Менеджмент, орієнтований на ринок». Професор Ламбен працює як консультант з проблем стратегічного маркетингу в
компаніях, котрі стикаються з проблемами реорганізації та реструктуризації
діяльності при виході на зовнішній ринок. Французький журнал «Le Nouvel
Economiste» назвав Жан-Жак Ламбена «Економістом року», Ламбен удостоєний ступеня
доктора університету Lаvаl (Квебек, Канада). Жан-Жак Ламбен – автор численних книг і статей в галузі
стратегічного маркетингу, маркетингових досліджень і реклами. Його найвідомішу
книгу “Стратегічний маркетинг” було нагороджено премією Академії наук Франції і
видано сімома мовами. Працює Ламбен над проблемами міжнародного маркетингу та
організації менеджменту, орієнтованого на споживача. Ж.-Ж. Ламбен у книзі “Стратегічний Маркетинг. Менеджмент” відходить
від традиційного схематичного уявлення маркетингової діяльності як комбінації
чотирьох базових напрямків (4Р) і переосмислює роль маркетингового підрозділу в
забезпеченні ефективності бізнесу фірми. Ламбен докладно аналізує зміст і
взаємозв'язок двох рівнів маркетингу - стратегічного і операційного, акцентує
на практичне застосування теоретичних знань. На відміну від багатьох аналогічних видань в працях Ж.-Ж. Ламбена
детально розглядаються такі області як маркетинг промислових товарів, торговий
маркетинг і міжнародний маркетинг. Автор наводить багато прикладів, пов'язаних з успішними
діями компаній на ринку. Вперше в російському виданні Ж.-Ж. Ламбена включені
кейси, моделюючі конкретні проблемні ситуації, з якими стикалися відомі закордонні
фірми.
Ця робота
орієнтована перш за все на слухачів програм МВА, студентів старших курсів, які
навчаються на управлінських спеціальностях, а також для професійних менеджерів
сфери маркетингу та стратегічного управління. (Фонд бібліотеки ЛІМу)
Талановитий маркетолог
"Дей
дає кращі з порад, як забезпечити
компанії міцне лідерство на ринку". Філіп
Котлер
Джордж Дей
(George S. Day) - професор економіки, директор Наукового центру економічних
досліджень при Пенсільванському університеті, член Ради директорів і керівник
аудиторського комітету корпорації Footstars, керівник програми з підготовки
спеціалістів вищого керівництва для країн Європи, Латинської Америки, США,
Австралії та Японії, займається питаннями глобальної конкуренції та інноваціями. Дей сьогодні
працює в п’яти освітніх радах. Деякий час він
викладав в Інституті Міжнародного Розвитку Управління (International Management
Development Institute) в Лозанні (Швейцарія), Університеті Стенфорда (Stanford
University) та в Університеті Торонто; періодично читає лекції в Массачусетському
Технологічному Інституті (Massachusetts Institute of Technology), Гарвардській
Школі Бізнесу (Harvard Business School) і Лондонській Школі Бізнесу (London
Business School). Ще до вступу в Школу Уортона (Wharton School) займав пост
виконавчого директора Наукового Інституту Маркетингу (Marketing Science
Institute) – дослідницького консорціуму з питань підтримки індустрії. До Дея
прислухаються керівники і маркетологи всесвітньо відомих компаній та
корпорацій, для декотрих з них він розробляє індивідуальні бізнес-плани і
стратегії розвитку. Дей надає
консультаційні послуги великим світовим корпораціям – 'AT&T', 'Eastman
Kodak', 'General Electric', 'IBM', 'U.S. West', 'Metropolitan Life',
'Marriott', 'Whirlpool Corporation', 'Molson Companies', 'Unilever', 'E.I.
DuPont de Nemours', 'W. L. Gore and Associates', 'Boeing', 'LG Corp' и
'Medtronic'. Джордж був директором Американської Асоціації Маркетингу (American
Marketing Association), 'TL Contact Inc.' і Фонду Освіти та Біологічних Наук
(Biosciences Research and Education Foundation). Крім того, він автор 15 праць про
стратегію управління і маркетингу і більше 100 наукових статей для відомих
економічних журналів (The Journal of Marketing, Harvard Business Review, Sloan
Management Review, Strategic Management Review); лауреат міжнародних нагород. У своїх працях
Дж.Дей приділяє велику увагу стратегічному управлінню, дає практичні поради, як
компанії зайняти тверду позицію на ринку, на прикладі реальних організацій, наводить
схеми і перевірені стратегії залучення і втримування клієнтів, способи, як
зайняти позиції лідера і обійти конкурентів. Він пояснює, що таке бути компанією,
яка орієнтована на ринок і покупця. Джордж, як
один з видатних сучасних просвітителів у маркетингу, був вибраний в Академію
Маркетингових Наук (Academy of Marketing Science); представники Американської
Маркетингової Асоціації вручили йому премію Махаяна (Mahajan Award) – за вклад
в розвиток стратегії ринку. Його книги будуть
цікавими для практикуючих маркетологів, власників бізнесу, менеджерів компаній,
а також для викладачів та студентів ВНЗ. (Фонд Бібліотеки ЛІМу). Батько наукового менеджменту та автор «Науки роботи з лопатою"
"Наука замість традиційних навичок". Фредерік Уінслоу Тейлор
Фредерік Уінслоу Тейлор (1856р. - 1915р.) народився у Філадельфії в родині адвоката із глибокими культурними традиціями. Із самого дитинства юний квакер Фредерік був одержимий ідеєю ефективності. Він розробляв найбільш короткі маршрути від будинку до школи, носив мешти без зав'язок, а один раз винайшов тенісну ракетку з ручкою у формі ложки довів її переваги, вигравши з нею національну першість.
Подорожуючи по Європі, одержав освіту у Франції й Німеччині, потім - в академії Ф.Екстера, Нью-Хемпшир. Ф.Тейлор закінчив Гарвардський юридичний коледж й улаштувався працювати робітником пресу. Далі був лекальником і механіком, начальником механічних майстерень. Паралельно, навчаючись вечорами, одержав технічну освіту (ступінь інженера-механіка, Технологічний інститут Стівенса). Коли Ф.Тейлор став головним інженером він уперше використав систему диференціальної оплати за продуктивність праці. Оформив патентами близько 100 своїх винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Незабаром Ф.Тейлор - головний управляючий Мануфактурної інвестиційної компанії в Філадельфії, власник паперових пресів у Мене й Вісконсині. Вперше в історії менеджменту він організував власну справу з управлінського консультування. Пік його діяльності прийшов на час роботи на Бетлехемському сталеливарному комбінаті - в 1898-1901 р.р. Там він одержав бойове хрещення, перетворюючи в точну науку роботу з лопатою, що була в той час одним з основних інструментів робітника. Зі своїм штатом співробітників Тейлор витратив 5 місяців, збираючи відомості для визначення кращого способу роботи з лопатою. Принцип оптимізації роботи з лопатою згодом став універсальним принципом тейлоровської концепції. Так Тейлор уперше в історії із секундоміром у руках розклав кожну трудову операцію на найпростіші дії й визначення. Тейлор раціоналізував саму роботу й, зокрема, введення фізіологічно доцільних режимів змін праці й відпочинку. Через три з половиною роки, у результаті застосування наукового підходу, 140 чоловік виконували роботу за 600. Ті з робітників, які зберегли своє місце, одержували заробітну плату на 60% вищу від колишньої. "Наука роботи з лопатою" стала класичним прикладом багатообіцяючих перспектив наукового управління. Тейлор заявив, що якщо він дійсно зміг перетворити в науку роботу з лопатою, то немає нічого на світі, чого він не зміг би поставити на наукову основу. Тейлор - президент Американського товариства інженерів-механіків, а в 1911р. засновує Товариство сприяння науковому менеджменту (пізніше воно одержало назву Товариство Тейлора). Величезне значення Тейлор приділяв правильному підбору й підготовці робітників: кожному доручалася така робота, для якої він найкраще підходив. Для цього враховувалися й фізичні, і психологічні особливості кандидатів. Однак навіть коли кандидат повністю відповідав майбутній роботі, керівництво навчало його оптимальним робочим рухам і інструктувало щодо порядку й способів застосування стандартизованих інструментів і матеріалів. Відчувши себе новим месією, у віці 45 років Тейлор вирішив припинити трудитися заради грошей і разом із дружиною й трьома прийомними дітьми оселився у Філадельфії, де зайнявся письменством, вирощуванням троянд, а також активною пропагандою гольфу. В 1911 р. вийшла його головна праця - "Основи наукового менеджменту". У системі Тейлора надзвичайно зростала роль керівників організації: саме вони повинні були відповідати за впровадження науково обґрунтованої системи, що забезпечує постійне зростання продуктивності праці. "Тільки шляхом примусової стандартизації методів, примусового використання найкращих знарядь і умов праці й примусового співробітництва можна забезпечити це загальне прискорення темпу роботи. Обов'язок до вироблення стандартів і до забезпечення необхідного співробітництва лежить винятково на адміністрації підприємства". Завдання наукового менеджменту, за Тейлором, полягає в скасуванні організації військового типу й впровадженні функціонального керування. Його суть - у максимальному поділі праці, в тому числі і між самими керівниками. (Фонд Бібліотеки ЛІМу).
«Стратег XXI століття»
«Найбільша брехня сучасної бізнес-освіти це - твердження, що ціль бізнесу – заробляти гроші». Пітер Сенге Пітер Майкл Сенге (1947р.) відомий як автор книги «П’ята дисципліна» (The Fifth Discipline: The art and practice of the learning organization), (1990) (нова редакція 2006 р.). Журнал «Harvard Business Review» назвав цю книгу однією із найзмістовніших книг з управління за попередні 75 років. Сенге був визнаний журналом «Journal of Business Strategy» стратегом століття, одним з не багатьох людей, котрі мають великий вплив на те, яким чином сьогодні ведеться бізнес. Сенге, професор MIT Sloan School of Management (MIT) та засновник Спільноти організаційного навчання (Society for Organizational Learning), американський вчений, директор Центру організаційного навчання в школі менеджменту Масачусетського технологічного університету. Вчився в Стенфордському університеті, вивчав аерокосмічну техніку; бакалавр в аерокосмічній інженерії. Паралельно вивчав філософію. Отримав ступінь магістра у моделюванні соціальних систем у Масачусетському технологічному університеті, ступінь доктора філософії в MIT Sloan і продовжує там працювати. Пітер Сенге - автор теорій організаційного розвитку, організаційного навчання і системного мислення. Сенге читає лекції як доцент у групі системної динаміки в MIT Sloan, а також в Інституті складних систем Нової Англії. З 1996 р. Пітер Сенге регулярно практикує медитацію після того, як відвідав Дзен Буддійський монастир. Він надав перевагу позиції незалежного дослідника і сьогодні працює з некомерційними організаціями та державними інститутами. При цьому він набагато менше, ніж інші бізнес-гуру, з’являється на широко розрекламованих «форумах для лідерів бізнесу». Але не залежно від цього він потрапляє в першу десятку професійних рейтингів, та займає там місця від третього до шостого. У книзі «П’ята дисципліна» професор Сенге розповідає про роль навчання в процесі створення сталої організації. Він також пояснює основні відмінності між навчанням та тренуванням. На прикладі багатьох компаній і на основі власних досліджень автор розкриває основні особливості системного мислення і розвитку професійних якостей менеджера, аналізує провали в бізнесі, яких можна уникнути, застосовуючи "п’яту дисципліну". (Фонд Бібліотеки ЛІМу).
"Маркетинг на 100%" Ігор Манн, директор з маркетингу компанії Alcatel у країнах СНД - автор книги "Маркетинг на 100%", яка була номінована в 2003 році на "Книгу року" (розділ "Ділова література"). У 2003 і 2004 роках Гільдією маркетологів була визнана кращою книгою року. У 2004 році відповідно до звіту співтовариства E-xecutive.ru була єдиною книгою російського автора, що увійшла до Топ-10 книг з маркетингу, і названа кращою книгою в категорії "Маркетинг як технологія". "Маркетинг на 100%. Ремікс" - бестселер 2003 і 2004 років – автор значно переробив і доповнив попереднє видання. Ігор Манн кандидат економічних наук. Закінчив Московський інститут управління. Працював в Інституті управління на кафедрі «Зовнішньоекономічна діяльність і зарубіжний досвід управління». Ігор Манн багато викладав, подорожував країною, консультував, працював в рекламній агенції рекламним агентом, потім копірайтером, далі менеджером з маркетингових комунікацій в московському офісі швейцарської компанії Ciba-Geigy у відділі «Захист рослин». Ігор Манн перейшов працювати в російську компанію «Фавор», офіціальний імпортер японської компанії Konica Corporation, на посаду директора з маркетингу. Потім працював директором з маркетингу в московському офісі компанії Lucent Technologies. У 2000р., коли з Lucent Technologies була виділена нова компанія Avaya, Манн отримав у ній призначення на посаду регіонального директора з маркетингу в регіонах Центральної Східної Європи, СНД, Близького Сходу і Африки. Ігор Манн був директором з маркетингу компанії Alcatel в Росії, директором з маркетингу компанії Alcatel в країнах СНД, директором з маркетингу телекомунікаційної компанії АРКТЕЛ, директором з маркетингу агенції нерухомості МІАН (Kopernik Group). Для нього маркетолог – це теоретик маркетингу. А практик – маркетер. Манн вважає себе маркетером з 1993 р. Він пропрацював у таких галузях: агробізнес, фотобізнес, телеком (як постачальник обладнання і оператор зв’язку), книжковий бізнес, нерухомість (b2c і b2b). Ігор Манн про єдине жалкує: «Потрібно було ще більше галузей спробувати». Він вважає: «При першому контакті з компанією ключову роль відіграє її візуальне сприйняття. У цю хвилину виникає або не виникає бажання купити чи мати справу, тому на перше місце висувається класна і унікальна форма презентації інформації… Вона і є запорукою успіху і просування на ринку». (Фонд Бібліотеки ЛІМу) Автор бізнес-гри
«Грошовий потік», який змінює життя людей
«Ваш світ –
лише віддзеркалення вас самих…Коли ви відчуваєте нестачу чи потребу в чомусь, то віддайте спершу те, чого ви самі хочете чи потребуєте, і воно повернеться до
вас сторицею».
Роберт
Кійосакі
Роберт Тору
Кійосакі (англ. Robert Toru Kiyosaki) (8 квітня 1947, о. Хіло штат Гаваї, США)
— ім'я при народженні - ロバート・トール・キヨサキ –
відомий підприємець, інвестор, бізнесмен, письменник і автор бізнес-ігор, народився
в родині вчителів. Його книги розповідають, що батько Роберта Кійосаки був міністром
освіти на Гаваях. Після закінчення середньої школи, Кійосакі отримав освіту в
Нью-Йорку, а після цього, пов'язав своє життя з американським морським корпусом
і пішов служити до В'єтнаму як офіцер і пілот бойового вертольота.
Прийшовши з
війни, Роберт Кійосакі почав працювати в компанії «Xerox» торговим агентом, а в
1977 році він запустив свою компанію і першим почав торгувати нейлоном та
гаманцями серфінгіста, які розійшлися по усьому світі. Але тайванці почали виробляти
ці вироби за наднизькими цінами і у Роберта Кійосаки настали важкі часи.
Однак
завдяки знанням, отриманим від свого батька, Роберт Кійосакі зміг вистояти
перед труднощами і зробити своє життя успішним. У 1985 році Роберт Кійосакі припинив
займатися торгівлею і заснував у партнерстві з Шерон Л. Лектор, яка пізніше допомагала
йому при написанні книг, міжнародну освітню компанію «Rich Dad`s Organization»,
що займається підвищенням фінансової грамотності людей.
Відійшовши
від справ у віці 47 років мільйонером, Роберт Кійосакі зайнявся написанням
книг. З-під його пера вийшли такі бестселери, як: «Багатий тато, бідний тато»,
«Квадрант грошового потоку», «Керівництво Багатого Тата з інвестування» — всі 3
книги були в десятці кращих бестселерів таких журналів, як «The Wall Street
Journal», «USA Today» і «The New York Times». Основна думка, яку доносить Кійосакі до своїх читачів: «Або ви управляєте
своїми фінансами, або танцюєте під їх сопілочку все життя. Ви або господар
грошей, або раб грошей».
З часом
Роберт Кійосакі став помічати величезну прірву між багатими і бідними. Після
недовгих роздумів, Кійосакі створив унікальну настільну бізнес-гру «Грошовий
потік» ("Cashflow") , а пізніше і навчальну настільну гру «Грошовий потік 101», мета якої
допомагати людям в освоєнні фінансових стратегій тими методами, які роблять
багатих людей ще багатшими, та які допомогли самому Роберту Кійосакі розбагатіти.
Зараз
Роберт Кійосакі займається інвестуванням в нерухомість і розвиває невеликі
компанії. (Фонд Бібліотеки ЛІМу) ВПЛИВОВИЙ МИСЛИТЕЛЬ З МЕНЕДЖМЕНТУ "І самі управлінці, і суспільство вцілому сприймають менеджмент скоріше як науку або як професію, якої можна навчитися в стінах університету. Тоді як менеджмент це - найтонше мистецтво, оволодіти яким без досвіду неможливо. Тільки з досвідом може прийти розуміння нескінченних нюансів управлінського процесу." Генрі Мінцберг
Генрі Мінцберг - академік, офіцер Ордену Канади (Officers of the Order of Canada (O.C.)), офіцер Національного Ордену Квебеку (Ordre national du Québec), член Королівської спільноти Канади (Royal Society of Canada), яка об'єднує видатних вчених країни. Професор менеджменту МакГілльского університету в Монреалі, відомий канадський дослідник структури організацій і організаційної поведінки. Крім цього, є професором університетів Карнегі Меллон, університету d'Aix-Mardeill, Ecole des hautes etudes commerciales, Монреаль, Лондонської школи бізнесу та INSEAD. Володар 15 почесних дипломів університетів усього світу. Генрі Мінцберг (Henry Mintzberg) народився 2 вересня 1939р. в Монреалі (провінція Квебек, Канада) і ріс у звичайній, забезпеченій сім'ї. Генрі непогано вчився в школі. Після школи поступив в Університет МакГілла (McGill University) і заробив ступінь бакалавра в області машинобудування. Після університету Мінцберг зрозумів, що не хоче працювати на підприємстві батька і вирішив зайнятися чимось виключно своїм. Свою першу роботу він отримав у 1961 р. в залізничній компанії Canadian National Railway, завдяки тому, що в університетській газеті працював спортивним редактором, а керівник, який його найняв теж дуже цікавився футболом. Диплом магістра і ступінь PhD Генрі отримав в Школі Менеджменту в Массачусетському технологічному інституті. З тих пір викладає на факультеті менеджменту Університету МакГілл.
Мінцберг - надзвичайно плодовитий автор. Кожна книга Генрі Мінцберга є своєрідним викликом усталеній громадській і професійній думці. Мінцберг опублікував 15 книг. Книга «Дій ефективно! Найкраща практика менеджменту» написана автором у 2009 році та перекладена на російську мову. У книзі аналізується робота 29 менеджерів з різних сфер діяльності: бізнесу, державної служби, охорони здоров'я, симфонічного оркестру. Отримані дані Мінцберг сформував у систему, яка дає уявлення про сучасний менеджмент і руйнує багато управлінських стереотипів. Протягом останніх чотирьох десятиліть Мінцберг продовжує наполягати на своїй концепції. Його остання книга, "Управління" (Managing) об'єднує теми, над якими він розмірковує ціле життя. (Фонд Бібліотеки ЛІМу).
ГУРУ МАРКЕТИНГУ
«Чим більше все змінюється, тим більше воно
залишається таким, як було!» Вільям Руделiyc
Професор Вільям Руделiyc отримав освіту інженера-механіка в
Університеті Вісконсіна та ступінь бакалавра бізнесу і прикладної економіки у
Бізнес-школі Вартона Пенсільванського університету. Його публікації виходили в «Journal
of Marketing», «Harvard Business Review», та «MIT's Sloan Journal». Ступінь
доктора наук він здобув у Wharton Business School, одній із найпрестижніших у
світі. Професор Руделіус має величезний досвід в галузі консалтингу, працював у
таких компаніях як General Electric, Du Pont та інших. Він викладає маркетинг
понад 30 років у Міннесотському університеті та Університеті Святого Томаса
(США, St.Thomas University) протягом багатьох років очолює кафедру маркетингу.
Впродовж останніх десяти років він викладав у 8-ох країнах
Центральної та Східної Європи, зокрема, в Україні, Росії, Польщі, Болгарії.
Атмосфера, яку створює професор Руделіус на своїх лекціях,
невимушена та спонукає до активної роботи. Кожен з учасників має можливість
висловити свою думку та поставити запитання до аудиторії та до самого професора
Руделіуса. Треба відзначити, що контент лекції включає багато "живих"
кейсів і реальних ситуацій, які і виносяться на обговорення.
Разом із двома колишніми аспірантами він створив підручник
з основ маркетингу «Marketing», який видавництво McGrawHill/lrwin визнає
бестселером. Адаптації та переклади підручника вийшли багатьма мовами світу, в
тому числі українською. Цей підручник став класикою для опанування дисципліни в
сотнях університетів світу. В США вийшло вже 10 видань, в Україні – 4 (такі ж
адаптовані версії його книги виходять у понад 15 країнах світу!).
Головний акцент цього всесвітньовідомого підручника
«Marketing» Роджера А. Керіна, Еріка Н. Берковіца, Стівена В. Хартлі та Вільяма
Руделіуса – на створенні маркетингового плану, причому, його створення
розписано крок за кроком. З адаптацією до умов національних ринків книга
виходила також у Польщі, Росії, Україні, Індії.
Це не
переклад американської книги, а реальна адаптація - у книзі заміщені всі
приклади українськими. Вона теж годиться для усіх, хто знає практичний
маркетинг і хоче систематизувати свої знання. Що не менш важливо - у ній наведено
зразки українських маркетингових планів.(Фонд Бібліотеки ЛІМу). Автор економічної системи
«Найкращий стиліст в економічній науці» Марк Блауг
Адам Сміт (1723-1790). Народився в невеликому містечку
Керколді, розташованому неподалік від Едінбургу, в шотландському окрузі Файф у
родині митного чиновника.
А.Сміт був
яскравою і різностороньою особистістю. Його інтереси не були обмежені лише
економікою чи філософією, він мав широкі наукові знання в інших галузях:
наприклад, одержав ступінь магістра мистецтв і доктора права.
У віці 14
років вступив до Університету Глазго, де два роки вивчав етичні основи
філософії під керівництвом Френсіса Хатчісона. Сміт мав репутацію дивної, але
розумної людини. Адам виграв стипендію на продовження навчання в
Бейлліол-коледжі одного із найстаріших коледжів Оксфорду. В Оксфорді, він
отримав доступ до величезної бібліотеки, тому присвячував весь свій час читанню
книжок. Ближче до завершення навчання він кидає навчання у Оксфорді, не чекаючи
закінчення терміну своєї стипендії. Після повстання прихильників Стюартів їде в
Керколді, де два роки займається самоосвітою.
У
Шотландії починає готувати і читати лекції з історії, риторики, філософії і
економіки для студентів університету в Едінбурзі. Саме у цьому періоді свого
життя Адам Сміт формує основу своєї економічної теорії, яка полягає в прагненні
відобразити діяльність людини з трьох точок зору:
Популярність
і загальне визнання його публічних виступів багатьма відомими науковими діячами
того часу, призвели до того, що 27-річний лектор призначається професором
логіки до Університету Глазго. А ще через рік він посідає посаду професора
філософії моралі, яка вважається набагато престижнішою.
Адам Сміт
призначається деканом, що поза сумнівом є визнанням його заслуг перед
університетом. Вільний час він присвячує професійній діяльності. У коло його
спілкування входять хімік Джозеф Блек, винахідник парового двигуна Джеймс Ватт,
знаменитий філософ Девід Юм.
Працюючи в
університеті, Адам Сміт публікує свою першу дійсно велику роботу «Теорія
етичних відчуттів», яка пізніше ляже в основу «Дослідження про природу і
причини багатства народів», - книги, яка зробила його всесвітньо відомим і яка
стала початком такої науки, як політична економія. У книзі Адам Сміт розвиває
ідею про працю, як головне джерело загальнонаціонального багатства. Детально
розглядаються питання розділу праці і приватного підприємництва.
Високий авторитет Сміта зміцнюється і через два роки його
призначено керівником митної служби Единбурга в Шотландії. Він планував
написати третю книгу, загальну історію культури і науки. Після його смерті були
знайдені і опубліковані замітки про історію астрономії та філософії, а також
про витончені мистецтва.
Найвідоміший афоризм Сміта - «невидима
рука ринку» («невидима рука»), мета якої — досягти найбільшої вигоди для всіх.
Адам Сміт вбачав за невидимою рукою непередбачену силу, яка сприяє досягненню
гармонії інтересів між особою і суспільством. Через це він вважав будь-яке
втручання держави у вільну конкуренцію шкідливим. (Фонд Бібліотеки ЛІМу).
НАУКОВИЙ ЛІДЕР у сфері маркетингу «Життя – це така річ, в якій важливо, як ти використовуєш
ті шанси, що тобі дані» Філіп
Котлер
Філі́п
Ко́тлер (англ. Philip Kotler) (нар. 27 травня 1931, Чикаго) — американський
економіст, професор міжнародного маркетингу Вищої школи менеджменту Дж.Л.Келлога при Північно-Західному університеті. Отримав ступінь магістра
економіки в університеті Чикаго і звання доктора філософії. Батьки
Котлера жили в Україні, а після революції емігрували до США (1920 р.).
Ф.
Котлер - не тільки фахівець, що має безліч звань і нагород за видатний внесок в маркетинг, він -хороший син,
прекрасний чоловік і люблячий батько трьох доньок, а отже людина, котра цінує всі
сторони життя.
Котлер
— автор багатьох книг з маркетингу і менеджменту, та понад 100
статей для провідних журналів. Котлер зібрав воєдино і систематизував усі
знання про маркетинг, які до цього належали до зовсім різних наук. Єдиний автор,
хто тричі удостоювався щорічної премії «Alpha Kappa Psi», що присвоюється за
кращу статтю для «Journal of Marketing».
Доктор
Котлер — член правління «Американської асоціації маркетингу». Він консультує з
питань маркетингової стратегії такі компанії, як IBM, Apple, General Electric, Ford, Motorola, Bank of America, DuPont
та Ciba Geigy.
Першочерговий вклад
Філіпа Котлера в розвиток маркетингу полягає в тому, що він підкреслив
його важливу роль в процесі управління підприємством і сприяв розумінню маркетингу як самостійної науки. Розробка концепції
сучасного маркетинг-менеджменту стала основою для формування навчального
курсу з маркетингу та виходу книги, яка стала відомим підручником для
спеціалістів всього світу.
Другим
важливим вкладом Котлера у розвиток маркетингу є концептуалізація можливостей
втілення маркетингу з ціллю вирішення соціальних питань. Професор Котлер
викладає своє бачення тенденцій розвитку маркетингу, визначаючи основними
завданнями сучасного маркетингу, - «створення клієнтів» замість створення
товару, розвитку брендів та створення цінностей. Основне завдання маркетологів
на сучасному етапі – перетворити потреби споживачів в рішення, створюючи при
цьому певний «стиль життя».
Котлер
розширив концепцію маркетингу, побудованому на головному принципі обміну,
ввівши поняття некомерційного маркетингу. Він пояснив це тим, що маркетингова
діяльність з’являється там, де люди прагнуть задовольнити свої бажання і
потреби шляхом представлення на обмін необхідного товару чи послуги, або
чогось іншого, що має якусь цінність.
Шановний
«гуру» сучасний і адаптивний, він відверто зазначає, що деякі положення його
теорії, яку він сформулював в 70 роках минулого сторіччя зараз не
«спрацьовують» і необхідно змінити акценти в сучасній маркетинговій діяльності.
Потрібно ставитись до теорії творчо, переглядаючи певні постулати під кутом
нової дійсності: «Креативністю треба керувати. Людина не просто дивиться угору
та очікує з неба оригінальних нових ідей. Знаходження нових надзвичайних ідей
вимагає праці та відповідного стимулювання» .
Скористатись
нагодою, щоб отримати нові ідеї та просто задоволення від творів Філіпа
Котлера, Ви можете у бібліотеці ЛІМу. ФЕНОМЕНАЛЬНИЙ МЕНЕДЖЕР модельного ряду «Імперії автомобілебудування» Лі Якокка (1924) народився в сім’ї емігрантів з Італії. Після закінчення школи Якокка поступив в університет Лехай у м.Бетлехемі (Пенсильванія) і закінчив його у 1945 році. Навчання продовжив у Прінстонському університеті, де у 1946 році він отримав диплом магістра. Лі Якокка сам проклав собі шлях нагору. Коли він зайняв посаду президента компанії «Форд мотор», йому здавалося, що він на вершині світу. Але доля сказала йому: «Зачекай. Ми ще з тобою не закінчили. Подивимось, як ти будеш себе почувати, коли впадеш з Евересту!» Якокка починав працювати у компанії «Форд» на інженерній посаді, але таланти його сповна розкрилися у відділі продаж та маркетингу. Працюючи у місцевому відділі продаж у 1956 році, Якокка отримав національне визнання за його маркетингову кампанію "56 за 56", пропонуючи придбати нові автомобілі 1956 року випуску за трьох-річну позику з 56-доларовими щомісячними виплатами. Його кампанія стала національною і Якокка став президентом підрозділу фірми у свій 40-вий день народження. Якокка був залучений у проекти виробництва декількох популярних марок автомобілів Форда, найбільш помітним з яких був «Форд Мустанг». Коли Лі Якокка став президентом компанії Форд Мотор, інтриги на вищих щаблях управління ледве не занапастили його кар’єру. Якокка став до роботи у Крайслері, коли Корпорація мала мільйонні збитки, і почав повну перебудову компанії: провів реструктуризацію, звільнив багато працівників, продав збиткове європейське відділення, запросив на роботу багато колишніх працівників з компанії Форд. Також, запозичивши з Форда, Якокка запровадив на Крайслері проект Мінімакс, який став шалено успішним мінівеном. Цікаво, що Генрі Форд II свого часу не вірив в успіх Мінімакса, що й прирекло цей проект на невдачу у Форді. Його наступним кроком стала зупинка випуску великих автомобілів. Економні марки Додж Омні та Плімут Горайзен стали хітом року і Крайслер у перший рік продав по 300 тис. Розуміючи що Крайслерові потрібно багато грошей для перебудови, Якокка звернувся до Конгресу із проханням гарантувати позику. Цей крок не мав прецедентів у автомобільній індустрії, але у кінцевому результаті Крайслер отримав гарантії. У житті важко добитися чогось без ризику: Крайслер віддав позики на сім років раніше, ніж планувалось!
Лі Якокка ризикував кожного дня. Можливо йому цього і не хотілося, але життя робило свій вибір. Тепер Якокка виступає перед молодим поколінням і заряджає його енергією перемог. Ризикуйте і перемагайте! Правдиву історію життя Лі Якокки та компаній «Форд» і Крайслер» Ви можете прочитати в авторському бестселері «Кар’єра менеджера» та «Кар’єра менеджера: Післямова». (Фонд Бібліотеки ЛІМу) ФІЛОСОФ МЕНЕДЖМЕНТУ XXI СТОЛІТТЯ Пітер Друкер (1909-2005) - народився у Відні в Австро-Угорщині в сім'ї викладачки медицини Каролін Бонді (Caroline Bondi) та юриста Адольфа Друкера. Він ріс в помешканні, де інтелектуали, вищі урядовці та науковці зустрічались для обговорення нових ідей. Його іменем названо бізнес-школи і фонди. Друкер був визначним радником виконавчих директорів світових компаній-лідерів. Його ідеї - фундамент практично всіх сучасних теорій управління. Ідеї Пітера Друкера мали революційний вплив на розвиток бізнесу у світі. Друкер перемістив менеджмент з наукової дисципліни у філософську площину: сфокусував акценти в управлінні з виробництва на кінцевий результат, що дозволило йому розробити концепцію «управління за цілями». Завдання керівника-менеджера, за Друкером - встановлення цілей і здійснення дій спрямованих на їх виконання. Праці Друкера написані крізь призму взаємодій між людьми, в протилежність до величезних числових розрахунків. Його книги наповнені уроками про те, як організації можуть взяти найкраще з людських відносин, який сенс працівники можуть знайти у кооперації, як з гідністю і повагою ставитись один до одного в сучасному суспільстві. Це дозволяє віднести Друкера до основоположників системного підходу у вирішенні проблем соціальної відповідальності компаній перед громадськістю. Друкер ввів термін «інформаційний працівник» (knowledge worker) та вважав інформаційну продуктивність роботи наступною сходинкою в менеджменті, вважаючи, що в майбутньому штат працівників буде складатися тільки з управлінців. На його думку організації XXI століття – це високотехнологічні та наукові структури і їх менеджмент повинен бути готовим до інновацій майбутнього. Ознайомитись з працями Пітера Друкера, видатного теоретика, практика, філософа і експерта з економічних питань побудови сучасного суспільства, Ви можете оглянувши колекцію Фонду Бібліотеки ЛІМу. БАТЬКО СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Ігор Ансов (Ансофф), (1918 -2002 ), американець (у
17 років емігрував з СРСР, м.Владивосток), гуру менеджмету, засновник
стратегічного планування і управління.
Ігоря Ансоффа в наукових колах називають батьком
«стратегічного менеджменту». У Голандії заснована «Премія Ігоря Ансоффа», що
присуджується за досягнення в галузі планування і стратегічного менеджменту. Його
найбільш важливим практичним внеском стало створення процедури стратегічного
управління в реальному часі, яке допомагає менеджерам оптимізувати
довгостроковий прибуток фірм в умовах турбулентного зовнішнього середовища. Саме
п’ятирівнева
шкала турбулентності дозволяє
розрахувати моделі поведінки фірм в умовах як прогнозованих, так і
непередбачуваних.
Результатом цього стало створення стратегічної парадигми ймовірного
успіху, яка побудована на трьох змінних: рівні турбулентності зовнішнього
оточення фірми, степені агресивної поведінки фірми у зовнішньому середовищі та
реактивності керівництва фірми (тобто його можливості швидко реагувати на
зовнішні зміни).
І.Ансофф надавав консультаційні послуги багатьом
компаніям-лідерам: Philips, General Electric, IBM, Gulf Oil, General Foods,
Westinghouse, FN Herstal, SterlingEuropa и КВВ (Нідерланди).
Стратегічна парадигма
надає шанс організаціям віднайти своє «місце під сонцем». Вибір за Вами! Запрошуємо поринути у світ книги з класичної
економіки І.Ансоффа " Новая корпоративная стратегия". (Фонд Бібліотеки ЛІМу)
ГУРУ МАРКЕТИНГОВИХ СТРАТЕГІЙДжек Тра́ут (англ. Jack Trout)— засновник
практичного підходу до маркетингу відомого як позиціонування.
Освіта економічна, бакалавр. Сьогодні він є визнаним
світовим творцем маркетингових стратегій, які завжди базуються на концепції
диференціації та позиціювання. Протягом останніх років він народжував багато
найбільш свіжих та актуальних ідей, які широко використовує світова
маркетингова спільнота. Він є автором та співавтором 12-ти бестселерів серед
яких: «Позиціювання, битва за впізнаваність», «22 непорушних закони
маркетингу», «Диференціюйся або вмирай», «Маркетингові війни» тощо.
Кар’єру почав у рекламному відділі General Electric,
потім - керівник рекламного відділу «Uniroyal». Пропрацював 25 років разом з
Елом Райсом у рекламному агенстві, займався маркетинговою стратегією.
Сьогодні Траут управляє глобальною мережею
експертів, які застосовують його методологію (офіси в 13 країнах). Консультує
більш ніж 80 компаній, які входять у Fortune Global 500: Audi, Merrill Lynch,
AT&T, IBM, Burger King, Lotus, MasterCard, Ericsson, Tetra Pak,
Hewlett-Packard, Procter & Gamble, Southwest Airlines, DuPont, Intel,
Sotheby’s, Xerox; уряди країн у т.ч. Держдепартамент США.
Відомий в світі бізнес-консультант, Джек Траут, гордиться тим, що його
ідеї прості і зрозумілі: «Я перестану писати книги тільки тоді, коли люди перестануть
помилятися.»
Книга Джека
Траута «Маркетингові війни» розкаже Вам про те, чого Ви ніколи не почуєте в
університетах: як підкорити покупця, як перемогти конкурента, як захопити
територію, спланувати тактику та стратегію наступу, прорахувати слабкі і сильні
місця поля битви та врешті-решт перемогти на ринку акул бізнесу! «Третя світова
війна: переможці будуть!?» Переможуть конкурентноздатні організації орієнтовані
на клієнтів!!!
Корисної і успішної Вам подорожі по сторінках
світового бестселеру (Фонд Бібліотеки ЛІМу)
|